Символічність назви роману Олеся Гончара “Собор”

Олесь Гончар – свідомий та мислячий син свого народу, а тому і активний учасник його живої історії, пам’ятаючи, що історія – “…це не тільки сива ми­нувшина, а й суперечлива, сповнена драматизму сучасність і що цю історію ни­нішнього дня маємо творити вдумливо, з відповідальністю перед майбутніми по­коліннями”.

Опублікований уперше 1968 року “Собор” своїм публіцистичним, пристрас­ним пафосом закликав читачів замислитися над значенням духовних начал у людському житті, історичної пам’яті, культурної спадщини народу.

Водночас ро­ман привертав увагу до таких серйозних негативних явищ у нашому житті, як бездуховність, моральне браконьєрство, бюрократизм. “Собор” – це роман запи­тань, шукати відповіді на які письменник і закликає читачів. Як були справжнім? Чи збагачується духовно сучасна людина? Як жити, щоб не втратити собори сво­їх душ? Хоче автор дізнатися, звідки у деяких сучасників невміння поважати свій народ, любити своїх близьких, чому зник дух вольності й патріотизму, що був властивий борцям за свободу й щастя українського народу.

У “Соборі” є кілька образних явищ, що виростають до рівня символу. Це мо­нумент Титану,

урочище Скарбне і, звичайно ж, козацький собор, збудований ко­заками після розгрому Січі. Але собор водночас є і втіленням високого духу на­родного. Собор постає у романі як диво довершеності народної архітектури, як пам’ятка історичного минулого народу. У романі собор став епіцентром конфлік­ту між людьми, між духовністю і бездуховністю.

Про що б не писав Олесь Гончар, він бачить собор передусім як велич духу, як мірило совісті, як докір недбальцям і користолюбцям. В уяві Миколи Баглая со­бор постає в одному ряду з нерукотворними цінностями, бо хлопець вважав, що є в соборі вільний дух, любов, нескореність. А це ті людські риси характеру, без яких не можна зберегти, неможливо збудувати державу, стати вільною і незалеж­ною країною. Недаремно письменник закликає берегти собори своїх душ. Такі, як брати Баглаї, Ізот Лобода, бережуть їх, не дозволяють їх нівечити.

Вважаю, що роман “Собор” – це заповіт нам, сучасникам, цінувати красу, бути духовно багатими і щедрими на добрі вчинки.






Хто любить мусить розділити долю.
Символічність назви роману Олеся Гончара “Собор”