ІBAH СЕМЕНОВИЧ НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918)

Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових опові­дань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І, Нечуй-Левицький увів в Українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами.

Іван Левицький (літературні псевдоніми – І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй тощо)

народився 25 листопада 1838 р. в м. Стеблеві Київської губернії Канівського повіту (нині – Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район) у сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домаш­ню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, у якій його син і навчився читати й писати. Змалку цікавився Звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фоль­клору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості.

Змалку І. Левицький познайомився з історією України з кни­жок у Батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця

від­дали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя.

Закінчивши семінарію, І. Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії. З 1861 по 1865 роки Левицький навчається в Київській духовній академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року І. Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри. Пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку вПолтавській семінарії (1865-1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866-1872), Кишинева (1873-1884).

І. Нечуй-Левицький широко і різнобічно змалював життя різ­них верств населення в минулому столітті. Життя кріпаків і звіль­нених селян дало чимало вражень письменникові і відбилось в його творчості. Після семирічногоВчителювання в Польщі Левицький пере­їжджає на роботу до Кишинівської чоловічої гімназії. Причини пе­реїзду полягали, очевидно, в сміливій громадській діяльності вчи­теля гімназії. Відстоюючи інтереси народу, Левицький висловлювався за со­ціальні й національні права українців, читав власні твори гімназисткам. А в цей час заборона української мови продовжувала діяти і посилюватися всюди. Переїхавши в 1873 р. до Кишинева, Левицький почав працю­вати класним наставником першої чоловічої гімназії і викладачем російської мови та літератури, старослов’янської і латинської мов та логіки.

Дванадцять років віддав педагог Левицький навчанню і вихованню гімназичної молоді в Кишиневі. Він прагнув прищепити своїм вихованцям любов до словесності, до граматично правильного письма і художнього слова. Сумлінно виконував обов’язки класного вихователя, любив дітей.
Одночасно з педагогічною діяльністю І. Левицький починає писати. Вступивши на літературну ниву в 60-ті pp. XIX ст., Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Друкуватися почав з 1868 року. Вже перші його твори – “Дві московки” (1868) і “Рибалка Панас Круть” (1868), повість “Причепа” (Д.869) – від­значалися новизною характерів, яскравістю барв. Деякі твори пись­менника побачили світ у львівському журналі “Правда”, оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. 1869 р. письменник здійснює подорож по Швейцарії.

Під час роботи в Кишиневі він очолює гурток прогресивно на­строєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі Національні та соціальні проблеми. Разом з тим це був час найви­щого творчого піднесення для письменника. Тут створені найкра­щі прозові полотна: повісті “Микола Джеря”, “Бурлачка”, “Кайдашева сім’я”, а також “Баба Параска та баба Палажка”, “Чортя­ча спокуса”.
1874 року вийшов друком роман “Хмари”, а наступного року – драматичні твори “Маруся Богуславка”, “На Кожум’яках” та опові­дання “Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти”.

Не припиняє письменник і громадської діяльності, початої в Седлеці, Перша Кишинівська чоловіча гімназія, що була відкрита 1833 p., стала тим культурним осередком Молдавії, де найбільше гуртувалась передова інтелігенція. І. Нечуй-Левицький виявляв свою активність серед демократично настроєної молоді. Крім читання своїх творів він виступав з доповідями і рефератами на літературні і суспільні теми, відверто виголошував думки, спрямовані проти політики царизму. Зростає популярність Нечуя-Левицького як письменника, разом з тим він підпадає під таємний нагляд поліції та жандармерії. Віддавши 21 рік благородній праці вчителя і вихователя, Нечуй-Левицький у 1885 році подав у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці. 1884 року він створив повість “Старосвітські батюшки та матушки”. Багаті спостереження побуту, моралі і звичаїв духовенства знайшли повнокровне втілення у цій великій повісті (1884 р. надрукована в “Киевской старине” в російському перекладі, у 1888 р. – у журналі “Зоря” мовою оригіналу).

Спираючись на досвід попередників, на неоціненну скарбницю українського фольклору, Нечуй-Левицький прагне якнайповніше охопити українське суспільство в живих типах і картинах. Пись­менник Закликає сучасників сміливо поширювати межі творчості, бо українське життя, на його думку, є “непочатим рудником, що тільки жде своїх робітників”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ІBAH СЕМЕНОВИЧ НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918)