Нехай гнеться лоза, а ти, дубе, кріпись… (життя і творчий шлях С. Руданського)
Талановитий український поет 50-60-х років XІX століття Степан Васильович Руданський народився в багатодітній сім’ї священика в селі Хомутинцях на Поділлі. Родина жила бідно, але батько всіляко оберігав дітей від спілкування з однолітками із кріпацьких родин, нехтував народною мовою та звичаями. Отець Василь мріяв, що його молодший син вивчиться на священика, а тому віддав його до Шаргородської бурси, а потім до Кам’янець-Подільської семінарії. І хоча Степана гнітила задушлива атмосфера, яка панувала в цих навчальних закладах, він навчався
Можна лише здогадуватися, що пережив отець Василь, дізнавшись про таку поведінку молодшого сина. Він так оберігав Степана від впливу різних ідей, говорив з ним тільки російською мовою, вчив сина бути покірним, мріяв, щоб той вибився в неабиякі пани. Алє між батьком і сином ніколи не було взаєморозуміння. З дитинства Степан захоплювався народними піснями, міг годинами сидіти серед простих селян і прислухатися до розмов про тяжку селянську долю, про повстання Кармелюка, про подвиги запорожців.
Навчаючись у Петербурзі, Руданський дуже бідував. Якось він написав батькові листа, у якому просив допомоги. Але отець Василь відписав синові: “Если захочешь написать письмо, то пиши почтительно, не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши”.
Батько не розумів Степана. Його синівську непокірність називав пихою, жалість – здирством, вдячність – чорною невдячністю. Але найбільше зачіпало поета те, що батько забороняв йому говорити українською мовою, якою говорили діди і прадіди Руданського.
Та Степан Руданський все-таки любив свого батька і сподівався, що коли-небудь вони зрозуміють один одного. 1 тому у вірші “Наука” слова про покору поет вкладає в уста матері, а не батька.
Мати виряджаючи сина у світ, дає йому пораду хилитися перед сильними, як билиночка:
Ти склони себе,
Як билиночку.
Простели себе,
Як рядниночку.
Спина з похилу
Не іскорчиться,
Чоло з пороху
Не ізморщиться.
І коли ступить пан на покірного, то прийме його до себе. За словами матері, така поведінка допоможе синові порівнятися з панами, закупатися в сріблі-зо-лоті і назавжди розпрощатися з “полем батьковим”, з тяжкою роботою.
Батько не погоджується з матір’ю і закликає сина подивитися на бджіл: “Є робучії, але й трутні є неминучії”.
Так і на світі:
Їдні риються,
Другі потом їх
Тільки миються.
Батько суворо наказує синові не хилитися і не стелитися рядниночкою перед панами. А як не послухається, то:
І чоло тобі
Нехай зморщиться,
І хребет тобі
Нехай скорчиться!
Син іде в широкий світ, щоб пізнати все і стати справжньою людиною. Батько наказує:
Ти усе пізнай –
І билиночку,
Тоді з світом ти
Порівняєшся. В добрі-розумі
Закупаєшся. В добрі-розумі
Закупаєшся.
З полем батьківським
Привітаєшся!
Мабуть, саме про такий батьківський наказ мріяв Степан Руданський, але його батько був іншим. Отець Василь не пізнав справжньої науки, жив у покріпаченому селі, тяжко працював на землі і хотів, щоб його молодший син прожив життя серед панів, купався у золоті-сріблі. Чи можна засуджувати за це старого батька? Звичайно, ні. І поет не засуджував. Мені здається, що і його поведінка на вступних іспитах у духовну академію, і твір “Наука” – це намагання сина показати батькові, що це пошуки власного шляху у житті, а не прояв непокори і пихи.
Напівголодне існування під час навчання у Петербурзі стало причиною того, що він захворів на туберкульоз і змушений був виїхати в Крим. Там Руданський працював повітовим лікарем і часто допомагав бідним ліками, а то й харчуванням, хоча сам ледь зводив кінці з кінцями. Поряд з його вбогим житлом красувалися князівські палаци, але жодного разу Руданський не попросив панів. про допомогу. Він виснажував себе працею на двох роботах, відвідував хворих у кримських селищах та не хилив голову перед панами, не стелився перед ними рядниночкою і не гнувся лозою. Ті накази, які поет вклав у вуста батька у вірші “Наука”, були для нього клятвою, яку він ніколи не порушив.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)