Камінний хрест – символ трагічної долі українського селянина-бідняка (за новелою В. Стефаника “Камінний хрест”)
Кінець XІX століття… Західна Україна. Журавлями розлітаються по світу українці. Що змушувало їх залишати рідну землю? Чого шукали вони в чужих країнах?
Селяни західних українських районів залишають батьківську землю, зводячи як пам’ятники по собі камінні хрести, їдуть до далекої Канади в пошуках землі обітованої. А що ж чекає їх там, далеко за океаном?..
Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Страшно навіть через століття ступати болючими стежками тих трагедій, що спіткали наш народ на
Найбільше багатство України – її прекрасна родюча земля, зрошена потом і кров’ю українського трудового народу. Золотою, недосяжною мрією, синім птахом, а найчастіше кривавою трагедією була земля для селянина. Людині завжди було притаманне відчуття радості й поезії землеробської праці. Десь у потаємних генах народу завжди жевріла приглушена іскорка природного зв’язку із землею, яка від подиху свіжого вітру час від часу розгорялася і вела людину до землі.
Однією з провідних тем української літератури є тема землі, нерозривність з нею людської долі. Новим словом
Василь Стефаник – видатний український письменник. Будучи вірним правді життя, у свой творах він змальовує людей, які страждають, у безсиллі опускають руки, навіть гинуть. Високу оцінку його талантові дали І. Франко, Леся Українка, відзначивши новелу “Камінний хрест”, що “вражає і бере за душу”.
Письменник дає яскраве уявлення про тяжку долю західноукраїнського селянства і про причини національної трагедії – переселення до Канади.
У центрі уваги твору – доля сім’ї Івана Дідуха. В образі Івана Дідуха втілені доля, думки й переживання тисяч і тисяч західноукраїнських трударів, що стали добровільними вигнанцями з рідного краю. Стефаник показує безвихідне становище трудівників, коли розповідає про людину, яка не тільки надривається, а просто мордується, щоб зробити піскуватий горб родючим.
Ціле життя поклав Іван на обробіток цього пагорба. Не раз, коли тяг “снопи з поля або гній у поле, то однаково і на коні і на Івані жили виступали”. І хоч пісний грунт приносив родині не стільки прибутки, скільки клопіт, але без землі Іван не мислив свого існування: “Тільки його виджу, та й виджу, та й умирати буду, та й буду його видати. Все забуду, а його не забуду”.
Символом страждання та безнадії стояв на землі камінь, який став пізніше хрестом по всій родині. Іван Дідух прощається з сусідами і виїздить з сім’єю до Канади, де має будувати нове життя. Але він, як перед смертю, прощається з усіма родичами, з селом. На пагорбі “хресток камінний поклав” собі, як покійникові. Від’їзд до Канади асоціюється в нього зі смертю. Іван благає людей мати собі той хрест за пам’ятник по його родині і, плачучи, просить не минати його, коли кропитимуть інші хрести свяченою водою. За це присягав довіку Бога за своє село молити.
Камінний хрест став символом тяжкої селянської долі, символом біди та безнадії трударя. Для Івана хрест ототожнювався з тяжким хрестом, який він покірно ніс усе життя, – хрестом виснажливої праці. Газда любив свою землю, отой горб, на якому минули кращі роки життя, який був надією на майбутнє, який, зневірившись, проклинав. Хрест у найтяжчі хвилини рятував від самогубства, приносив душевний спокій.
Виїжджаючи у невідомість, прощаючись з рідною землею, Іван востаннє вдивляється у хрест: “Видиш, стара, наш хрестик? Тає є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє…”
Новела “Камінний хрест” – літературний пам’ятник працьовитості й патріотизму нашого народу. О. Кобилянська відзначила: “Страшно сильно пишете Ви. Так, якби
Витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу”.
Новела “Камінний хрест” – яскравий прояв Геніальності письменника, його творчість належить до кращих здобутків вітчизняного художнього слова, є однією з найкоштовніших перлин у світовій літературно-мистецькій скарбниці.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)