Твір на тему: “Доля селянина у новелі Василя Стефаника “Камінний хрест”

Пройнятий страшною тугою, старий почував себе як камінь, викинутий хвилею на берег. Та й весь неначе закам’янів. Дивиться отупіло поперед себе й нікого не бачить. Механічно частує гостей, підтримує загальну розмову, заспокоює дружину і… зривається: “Озміть та вгатіть ми сокиру отут у печінки, та може, той жовч пукне, бо не витримаю! Люди, такий туск, такий туск, що не намистаю, що си зо мнов робить!”.

Причину тієї туги Іван пояснює людям так: це любов до рідної землі й вимушена розлука з нею. Намагаючись розвіяти сумний настрій односельця, сусіди розраджують: “То вже, Іване, пропало, а ви собі туск до голови не припускайте. За цим краєм не варт собі туск до серця брати! Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді витримати. Мужик не годен, і вона не годна, обоє вже не годні… Ой ззолили нас, так ймили в руки, що з тих рук ніхто нас не годен вірвати, хіба лиш тікати”.

У цих словах розради страшна правда селянського життя й еміграції. Особливої надії на краще життя за океаном у селян немає. Недарма Дідух прощається з дружиною перед людьми, як на смерть, і ставить хрест, ніби живцем ховаючи себе.

Туга поступово огортає й усіх присутніх. Хрест Дідуха не падає, як не падає народ. Не впаде й український народ, хоч як важко йому не було б. Витримає, як витримав Дідух, самотужки висадивши кам’яну споруду на горб. А хрест залишиться вічним пам’ятником трагедії й нескореності батьківщини геніального письменника.






Твір роздум вибір шляху.
Твір на тему: “Доля селянина у новелі Василя Стефаника “Камінний хрест”