Хрест па житті, або Як написати твір за новелою В. Стефаника “Камінний хрест”


Ви, мабуть, бачили коли-небудь хрест? І знаєте, що звичайно його встановлюють на могилі. Але у нас хрест буде символом трагізму життя українського селянина-бідняка за новелою Василя Стефаника “Камінний хрест”. В основу новели покладено справжній факт. Штефан Дідух (в новелі – Іван), односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. Він і понині стоїть на найвищому горбі в Русові, тільки поступово зсувається вниз. Автор не просто розповідає про якусь конкретну людину, а змальовує образ-тип, у якому втілені доля, думки і переживання тисяч і тисяч західноукраїнських трударів, що стали добровільними вигнанцями з рідного краю. Вони шукали кращої долі.

З початку твору автор знайомить читача із літнім уже і зігнутим недолею селянином-бідняком Іваном Дідухом, якого сусіди прозивали Переламаним. Він мав одного коня і малий візок. “Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну…” На обох від напруги жили виступали. Коли тягли візок під гору, “Івана як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі”. При спуску з гори бідняк гальмував віз – “ліва рука Івана обвивалася сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі”. Письменник не дає розгорнутого портрета персонажа. Він тільки звертає увагу на ті деталі, які говорять про надлюдські зусилля Івана Дідуха, про його спільну з

конем важку роботу на піскуватому горбі. Але зусилля людини більші, ніж у коня. Бо коли кінь уже не міг далі підніматися схилом горба, Іван сам мішками виносив гній наверх, обливаючись потом і обдираючи коліна. Виявляється, в ньому було кілька “лошадиних сил”.

Все життя Івана Дідуха на селі – це неймовірно важка робота, щоб тільки мати кавалок чорного хліба. Селянин говорить про себе: “Я зробок – ціле тіло мозоль, кості дрихляві, що заки їх рано зведеш до купи, то десять раз йойкнеш”. Показавши людину, яка не тільки надривається, а просто мордується, щоб зробити піскуватий горб родючим, – письменник у відступі стисло викладає його життєву історію. Одинак – син ще дитиною пішов у найми. Потім десять літ Іван служив у війську. Коли ж зі служби повернувся, батько й мати уже повмирали. Вони залишили синові “лишень хатину завалену” та “букатого горба щонайвищого і щонайгіршого над усе селянське поле”. І на цьому горбі він довгі роки працював і зробився “переламаним”, тобто уподобився до горба.

Але ж ось головна подія: Іван Дідух прощається із сусідами і виїздить із сім’єю до Канади. Що ж він там забув? Просто сини і жінка змусили його продати своє убоге господарство, щоб поїхати на пошуки для дітей землі і роботи. Автор розкриває безмірне горе селянина, який перестав бути господарем. Нема вже хати, нема піщаного горба, а попереду невідома і страшна чужина, де старий і горбатий Дідух має з дітьми будувати нове гніздо. І він кам’янів від горя, “слова не годен був заговорити”. Навіть колишня каторжна праця на горбі йому видається “утраченим щастям”. Коли ж, випивши горілки (без цього не вирішується жодної важливої справи), Дідух нарешті спромігся заговорити. Як перед смертю, він прощається з жінкою, з людьми, із селом. Виявляється, що він уже “собі на своїм горбі (тільки на піскуватому, а не на власному) хресток камінний поклав”, як покійникові. Далека й невідома Канада асоціюється у нього з могилою. Виходячи в далеку дорогу, старий Дідух кинувся в напівбожевільний відчайдушний танець. “Як би горе людське дунайську загату розірвало – такий був плач”.

Іван Дідух не тішив себе ніякими ілюзіями. Він був переконаний, що Канада – це могила для нього і дружини: “Куда цему, газди, йти з печі? Була с порєдна газдина, тєжко-с працювала, не гайнувала-с, але на старість у далеку дорогу вібраласи. Аді, ви-диш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам! І показав ій через вікно могилу”.

У вступі до твору треба написати про Василя Стефаника як автора соціально-психологічних новел, про значення його творчості в українській літературі. В основній частині напишіть про важке життя Івана Дідуха, про його тяжку працю, згадати і той славнозвісний горб, на якому Іван згодом поставить хрест. Словом, пригадати те, про що розповідалося вище, тільки зі своїми висновками. Не забудьте написати і про хреста, адже це і є темою нашого твору. Хрест у новелі є символом трагізму українського селянина-бідняка. Дідух залишає його на своєму горбі (піщаному), мов свою могилу – вічну могилу. Болісно цій людині було прощатися з рідною землею, з усім тим, що зв’язувало його з домівкою, де він провів усе своє життя.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Балади перлини української народної творчості.
Хрест па житті, або Як написати твір за новелою В. Стефаника “Камінний хрест”