Куліш Пантелеймон Олександрович

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня 1819 р. в козацькому містечку Воронеж Глухівського повіту сучасної Сум­ської області.

З дитинства чув про козаччину від матері, дочки козацького сот­ника, а від сестри Лесі навчився грамоти. Вчився в гімназії, багато читав (П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінку, Г. Квітку-Основ’яненка, О. Пушкіна). Не закінчивши гімназії, працює домашнім вчите­лем. Потім навчається в Київському університеті, слухаючи лекції зі словесності, вивчаючи іноземні мови. Зацікавився особливо грецькою мовою, літературою.

Через

деякий час отримав запрошення від ректора Петербурзько­го університету на посаду старшого вчителя гімназії і лектора з ро­сійської мови для іноземних слухачів.

Через два роки отримав ще одну пропозицію – дослідження історії, культури та мистецтва від імператорської Академії наук. Письменник радо погодився.

1847 р. Пантелеймон Куліш одружується з красунею Ганною Білозерською (псевдонім Ганна Барвінок). Боярином на весіллі був Тарас Шевченко. Під час весільної подорожі молодого заарештували й доставили під конвоєм у Петербург. Вирок – висилка до Вологди із забороною писати. Згодом Вологду замінено

Тулою, молоде подруж­жя прожило тут у злигоднях три роки. Пантелеймон Куліш займаєть­ся вивченням іноземних мов.

Після довгого заслання П. Кулішеві нарешті дозволяють повер­нутися до Петербурга, тут він працює редактором статистичних ви­дань одного міністерства, а в некрасовському “Современнике” дру­кує свої російські повісті, готує багатотомне видання творів Мико­ли Гоголя, публікує двотомну фольклорно-історично-етнографічну збірку “Записки о Южной Руси”. Виходить роман “Чорна рада”.

У 1857 р. П. Куліш видає два підручники для школярів – читан­ка “Граматика” та український буквар.

Подорожує по Європі, а повернувшись, добивається видання ук­раїнського часопису, та це не вдається.

Разом з Василем Білозерським П. Куліш створює журнал “Осно­ва”, у якому друкує зокрема й свої твори – “Хмельниччина” і “Виговщина”. Видає збірку “Досвітки. Думи і поеми”.

Чотири роки П. Куліш працює у Варшаві на посаді директора Департаменту духовних справ, потім знову повертається до Петер­бурга.

У 1877 р. залишає державну службу і останні роки свого життя проводить на хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Господарює та про­довжує творити. Виходять поема “Магомет і Хадиза”, віршована драма “Байда, князь Вишневецький”, драма “Цар Наливай”, збірки поезій “Дзвін” (1899), “Позичена кобза” (1897), тритомна історична праця “Отпадение Малоросии от Польши”, переклади.

Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897 р. в Мотронівці. Там його і поховано.

“Українська словесність – діло велике, – писав П. Куліш, – се нове слово між народами”. Саме розвиткові цього нового слова пись­менник і присвятив своє життя.






Дружба як послуга.
Куліш Пантелеймон Олександрович