Трагічне явище української еміграції у новелах Стефаника (“Камінний хрест”)

Стефаник Народився в с. Русов на Станіславщині в родині заможного господаря. Навчався уРусівській і Снятинській школах, польській гімназії ум. Коломия, з 1892р. – на медичному факультеті Краківського університету. Після закінчення університету займався літературною і громадською роботою. З 1908 р. був обраний депутатом віденського парламенту. Входив до складу урядової делегації ЗУНР, яка приїжджала 1919 р. до Києва в зв’язку з об’єднанням ЗУНР і УНР. З 1910 р. ідо останніх днів жив у рідному селі з родиною.

Прозаїк. Автор оповідань і новел,

що увійшли в збірки “Синя книжечка” (1899), ” Камінний хрест” (1900), “Дорога” (1901), “Моє слово” (1905), “Земля” (1926). Розвивав у літературі жанровий різновид психологічної новели, у якій на передньому плані стоять почуття і переживання, настрої персонажа, викликані певними життєвими обставинами. Найвизначнішим майстром короткої ; реалістичної соціально-психологічної новели в українській демократичній літературі кінця XIX – початку XX ст. був Василь Стефаник. Письменник створив вражаючу за силою впливу на читачів картину з життя сільської бідноти та наймитів, розкривши конфлікти епохи і складні душевні
переживання свого сучасника.

Тема еміграції зачіпається у ряді творів Стефаника: “Кленові листки”, “Осінь”, “Мамин синок”. Новела ж “Камінний хрест” цілком присвячена темі еміграції. У, ній письменник розкрив ті причини, що гнали бідняків у чужі невідомі краї. Іван Дідух наймитував, потім 10 років відбув у війську, а коли повернувся на село, батько й мати вже померли, лишивши йому завалену хату та букатку горба. Він почав господарювати на цьому горбі. Вік свій збув бідняк на тім горбі, а не вибився з нужди. Сини не хотіли лишатися після нього наймитами, вимагали “завезти” їх до землі та дати хліба. “Два роки нічого в хаті не говорили, лиш Канада та й Канада…” Спродавши усе, старий їде шукати землі й хліба, а жінці каже, що везе її в далеку могилу, що вже на горбі поставив собі і їй кам’яний хрест. Не зазнавши щастя тут, Дідух не сподівався знайти його й на чужині.

Влучно автор розповів про той хрест, бо саме хрест можна ставити на житті людським, такому важкому і невдячному, як у Івана. Чужина для нього – смертний кінець тяжкої долі.

Так влучно і точно Стефанику вдалося передати внутрішній біль героя тільки тому, що він був нерозривно пов’язаний зі своїм народом, писав картини з життя, переймався цими проблемами з великим переживанням за подальшу долю кожного селянина.

Я читав “Камінний хрест”, співчував його героям, а в уяві поставили мої сучасні співвітчизники з їх самотністю в інших державах, де з ними поводяться зверхньо. Але тисячі їх змушені від’їздити за кордон, бо їх праця тут, на батьківщині, нікому не потрібна або ж оплачується так, що людина не спроможна навіть прогодувати власну родину. А як часто трапляється, що й зовсім немає роботи!..

Чому в нашій державі заробітна платня більшості населення не досягає навіть прожиткового мінімуму, тоді як у багатьох закордонних країнах допомога непрацюючим виплачується з розрахунку, щоб людина ні в чому потрібному собі не відмовляла? Невже ми, українці, гірше працюємо чи є другосортними? Як покращити таку ганебну ситуацію? Мабуть, я поставив багато питань, але вони завжди спонукають до пошуку відповідей. Можна скільки завгодно говорити, що ми – працелюбна нація, на яку чекає щасливе майбутнє після важких років перетворень, але, я гадаю, доки буде зберігатися величезна різниця між зарплатою рядових українців і урядовців, законотворців, доти герої “Камінного хреста” будуть множитися.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Роль митця у суспільстві.
Трагічне явище української еміграції у новелах Стефаника (“Камінний хрест”)