Ідейно-художня своєрідність поеми О. Блока “Дванадцять”
У січні 1918 року О. Блок створює саму знамениту свою поему – створює за кілька днів, у єдиному натхненному пориві. Звичайно вимогливий до себе, він, оцінюючи свій твір, пише: “Сьогодні я геній”. Надрукована у лютому поема викликала бурхливі і суперечливі відгуки. Про неї говорили скрізь. Багато чого в ній здавалося неприйнятним побратимам по літературі. Вибухом обурення була вона зустрінута з боку російської інтелігенції. Бунін обрушився на автора із гнівною критикою, деякі із друзів відвернулися від нього. Але, незважаючи на це, поема
Ми на горе всім буржуям Світову пожежу роздуємо, Світова пожежа в крові Господи, благослови!
У кожному рядку ми чуємо музику революції, – ту, котру Блок призивав слухати “всім тілом, всім серцем, усією свідомістю”. Але вона у нього вже не незрозумілий і ледь чутний гул, як у ранніх віршах, а потужна симфонія часу:
І старий світ, як пес безрідний, Стоїть за ним, піджавши хвіст. Або: Старий світ, як пес паршивий, Провалися – поколоброджу!
Блок показує Післяреволюційний хаос і анархію як неминучий процес, що супроводжує велике ламання. Сама революція показана у поемі в узагальнено-символічному образі всесвітнього вітру, заметілі, що вривається у життя обивателя: Чорний вечір. Білий сніг. Вітер, вітер! На ногах не стоїть людина. Це стихія, нехай очисна, але безжалісна, руйнівна. І її представниками стають дванадцять червоногвардійців. Про кожного з них окремо не сказано нічого, але разом вони – сила, що зруйнує світ “до основи”. Самі ж вони досить смутно усвідомлюють, яка їх ціль. Автор показує на початку поеми, як багато в них загального зі звичайними кримінальниками:
У зубах – цигарка, прим’ятий картуз, На спину б треба бубновий туз?
Їхнє просування по вулиці повинне стати символом їхньої еволюції. На першому етапі свого шляху дванадцять з’являються анархістами, руйнівниками. Їм нічого не варто пальнути “у святу Русь”. У них є тільки їх “свята злість”, але немає організованості. Їх веде ненависть, а не любов до людей. Їх тягне воля – “ех, без хреста”. Їхній рух стихійний, інстинктивний і гибельний порою не тільки для ворогів. У них немає Бога у вищому сенсі цього слова: стара релігія – релігія рабів – для них неприйнятна, а нову вони ще не знайшли. І отут автор показує безглузде, нічим не виправдане вбивство – це кульмінація дії поеми. Після неї в оповіданні все змінюється. Внутрішнє потрясіння змушує героїв усвідомити своє призначення, відкинути анархістський і несерйозний підхід до своєї революційної діяльності. Зникають грайливі репліки, сторонні розмови, рядки здобувають строгість, інший ритм:
Революційний тримайте крок! Невгамовний не дрімає ворог!
І далі дванадцять героїв ідуть вже “державним” кроком – тобто вони повністю усвідомлюють свою відповідальність за долю країни:
В очі б’ється Червоний прапор. Лунає мірний крок.
Будучи раніше частиною стихії, відтепер дванадцять повинні самі боротися з нею. Однак до самого кінця вони йдуть “без імені святого”, а виходить, не розуміючи і не приймаючи остаточно ідеалів нового життя. І тоді Ялинок виводить фігуру Христа, що веде героїв із кривавим прапором. Образ Христа не піддається однозначному тлумаченню. Чи то ще не впізнаний і не визнаний Бог, вождь, чи то не видима у заметілі жертва, чи то німий свідок і суддя. Навмисно чи ні, автор залишив недоговореним це у своїй поемі. Вирішувати – самому читачеві і його часу. У поемі “Дванадцять” Блок виступив також і як реформатор в області художньої форми. Зміну звичайної манери він обгрунтував тим, що писати про нове, про революційне, необхідно новою мовою. Тому добуток являє собою разючий контраст у порівнянні з написаним раніше. Поема складається із дванадцяти невеликих глав – по числу заголовних героїв.
При цьому автор не уник символістського захоплення магією чисел – адже містичне значення числа “дванадцять” загальновідомо. До того ж саме стільки апостолів, учнів було у Христа, а біблійні мотиви входять у поему безпосередньо з його образом. “Дванадцять” можна назвати драматичною поемою, тому що головним у ній є дія, носієм якої виступають головні герої. Більшу частину оповідання становлять репліки і діалоги персонажів. У кожного з них своя мова: в убогої бабусі, у барині, у письменника, у червоноармійців. Поемі властива розмаїтість художньо-мовних стилів, її мова включає лексику піднесено-поетичну і просторічну, навіть вульгарну. Політичні гасла, фольклорні мотиви, міський романс, розбійницькі пісні і частівки – автор начебто прагне виразити все багатоголосся вулиці, використовуючи різні жанри художнього мовлення. Також різноманітний ритм і розмір вірша: від частівки до маршу, від чотиристопного хорея до дольника. Сполучення різних мовних стилів, жанрів, ритмів, сама драматична форма поеми дозволили Блоку виразити, втілити те, що він називав “музикою революції”, її багатоголосся, стихійність. Поет прагнув до єдності змісту і форми, і його поема – яскраве тому підтвердження. У той же час Блок не уникає і звичних символістських прийомів і методів. У своїй поемі автор намагався як можна точніше відбити те, що він бачив і почував.
Його точка зору може бути прийнята не всіма. У принципі, мистецтво не вимагає визнання своїх образів за дійсність, а тим більше, за єдино можливу істину. Поему “Дванадцять” можна трактувати по-різному, особливо тепер, коли стали відомі передсмертні слова Блока про те, що поему варто знищити, як невдалу. Я ж вважаю, що поет свято вірив, хотів вірити в те, що написав, у велич і шляхетність задумів і шляхів революції, але вже у 1921 році зумів побачити, як далекі його мрії від реальності. А поема живе як незаперечне свідчення напруженого пошуку – ідейного, формального – її автора.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)