Ідейно-тематична зв’язок поеми “Мцирі” з лірикою М. Ю. Лєрмонтова

Поема “Мцирі” – один з останніх класичних зразків російської романтичної поезії. Проблематика цього твору тісно пов’язана З центральними темами ліричної творчості Лєрмонтова: темою самотності, незадоволеності навколишнім світом, жагою боротьби і свободи. Мцирі – герой-борець, який протестує проти насильства над особистістю. Він жадає волі, свободи, “просить бурі”, подібно вітрилу, не задовольняючись тихою долею ченця, не вірячи року: Таких два життя за одну, Але тільки повну тривог, Я проміняв би, якби міг. В’язницею став

для Мцирі монастир. Його бажання “дізнатися, для волі иль в’язниці на цей світ народимося ми”, зумовлено пристрасним поривом до свободи. Короткі дні втечі стали для нього тимчасово знайденої волею. Тільки поза монастиря він жив. І ліричний герой вірша “Парус” не знаходить заспокоєння в реальному житті, не може піти на примирення з дійсністю: Під ним струмінь світліше лазурі, Над ним промінь сонця золотий…

А він, бунтівний, просить бурі, Неначе в бурях спокій! Хіба не так само Мцирі, “як брат, обійнятися з бурею був би радий”? У цьому вірші виражено невикорінне прагнення досягти недосяжного. Постійна

боротьба, постійний пошук, безупинне прагнення до активної дії – ось у чому поет бачив сенс життя. Саме цим високим змістом автор наповнив і поему “Мцирі”: хоча героєві не вдалося знайти шлях у рідну країну, “де люди вільні, як орли”, Лєрмонтов прославив пошуки могутності волі, мужності, заколот і боротьбу, до яких би трагічних результатів вони ні вели. Образ Мцирі схожий також з ліричним героєм вірша “Листок”, відірваним від “гілки рідної” і не знаходить спокою ніде. Недарма вмираючий говорить сам про себе: “Гроза відірваний листок”. Близька Мцирі і тема самотності, червоною ниткою пронизує всю творчість Михайла Юрійовича. Самотній біліють “в тумані моря голубому” вітрило, “один і без мети” носиться по світлу дубовий листок… І герой поеми самотній:

Спочатку бігав він від усіх, Блукав безмовний, самотній…

– Причому самотній не тільки в середовищі ченців, але і у всьому світі людському. І недарма зрозумілі Мцирі думи роз’єднаних потоком одиноких скель, яким “не зійтися ніколи”. Цей же мотив самотності, мрія про поєднанні непоєднуваного звучать у вірші “На північ від Санта Клауса стоїть самотньо…”, висловлюючись в образі сосни, який марить про таку ж самотньою і сумною” прекрасної пальмі “. Чужий світу людей, що нехтує своє оточення, Мцирі відчуває спорідненість лише з природою. Дитя природи, він припадає до землі і дізнається таємницю пташиних пісень, загадки їх віщого щебету, йому зрозумілий “Немовчний ремствування”, “вічна суперечка” потоку “з упертою купою каменів”, дума скель, спраглих зустрічі. У цій рідної йому середовищі погляд його загострюється: він зауважує блиск зміїної луски і відливи срібла на шерсті барса, він бачить “зубці далеких гір” і бліду смугу “між темним небом і землею”.

Природа настільки пробуджує “старанний погляд” Мцирі, що йому здається, ніби крізь прозору синяву небесного зводу він може стежити “ангела політ”. Схоже стан душі ми бачимо у ліричного героя вірша “Коли хвилюється жовтіюча нива…”. Він сприймає пейзаж “солодким”, привітним, його душа знаходиться в гармонії з природою, великою силою, що вносить в душу спокій і надію, змиряються тривогу: Тоді упокорюється душі моєї тривога, Тоді розходяться зморшки на чолі, – І щастя можу осягнути на землі, І в небесах я бачу Бога… Але найбільшою любов’ю для Мцирі була та “одна-але полум’яна пристрасть”, що “погризли душу і спалила”, – любов до батьківщини. Цим почуттям був обумовлений і його пристрасний порив до свободи. І навіть перед смертю останній привіт він посилає рідного Кавказу, бажаючи, щоб його поховали в такому місці, звідки видно його снігові вершини: Звідти видно і Кавказ! Бути може, разом з своїх висот Привіт прощальний мені пришле, Надішле з прохолодним вітерцем… Схожий за змістом з сповіддю Мцирі в цьому відношенні передсмертний монолог героя вірша “Заповіт”.

Основний тон його складає скепсис, гіркота і незадоволеність. Вмираючий армієць самотній, його “долею, сказати по правді, дуже ніхто не стурбований”. Але він вірний своєму патріотичному обов’язку, його любов до Батьківщини позначається у прихильності до “рідного краю”, йому єдиному поранений посилає свій останній уклін. Таким чином, поема “Мцирі” ідейно-тематично пов’язана з лірикою Лєрмонтова. Мужність, цілісність натури, героїзм головного героя поеми є докором бездіяльності та “ганебно-малодушно” поколінню Лєрмонтова, яке “в’яне без боротьби” і про який великий поет сказав гіркі слова: Натовпом похмуро і незабаром забутою Над світом ми пройдемо без шуму й сліду, Не кинувши вікам ні думки плодовитого, Ні генієм розпочатого праці.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір яким я уявляю людське щастя.
Ідейно-тематична зв’язок поеми “Мцирі” з лірикою М. Ю. Лєрмонтова