Щоб відвести лихо (по поемі О. Блока “Дванадцять”)

Ісус Христос Блока, що йде поперед загону червоногвардійців, який складався із дванадцяти чоловік, залишається однією із загадок світової літератури. Адже сам Христос веде один із загонів того самого руху, що був перейнятий глибокою ненавистю до всього, що пов’язане з релігією. Може бути, це не Христос, а Антихрист? Сам Блок писав у своєму щоденнику: “Страшна думка цих днів: не в тім справа, що червоногвардійці “неварті” Ісуса, який іде з ними зараз; а в тім, що саме Він іде з ними, а треба, щоб Інший”. У тому ж 1918 року з’явився твір

Сергія Булгакова “На бенкеті богів”, написаний у вигляді діалогів платонівського типу. Один з учасників діалогів, Біженець, порівнює дванадцять червоногвардійців з поеми Блока з апостолами: “Адже там ці 12 більшовиків, роздерті і голі душевно, у крові, “без хреста”, в інші дванадцять перетворюються. Знаєте, хто їх веде?”

І Біженець декламує останній чотиривірш поеми. Але далі він говорить, що Блок “когось бачив, тільки, звичайно, не Того, кого він назвав, але мавпу, самозванця”, тобто Антихриста. І все ж таки самому Блоку, може бути, дійсно і червоногвардійці здавалися апостолами, і вів їх, у його

очах, дійсно справжній Ісус Христос. І ціль їхню поет бачив у тім, щоб знищити зло старого світу, щоб створити новий світ, бути може, взагалі вільний від зла. Можливо, О. Блок побачив у більшовизмі як би нове християнство, здатне зробити те, що так і не зробило старе – очистити світ від вікового зла. Але більшовизм не міг навіть близько підійти до цієї великої місії, тому що був заснований на насильстві. Апостолів не можна замінити кримінальниками. Тому нова “зірка Сходу” спалила не зло, а, навпаки, то добре, що було у старому світі, без чого сам О. Блок не міг існувати. Він не пережив своєї помилки. Життя автора “Дванадцяти” скінчилося у тузі і горі. Сумніви в тім, хто ж все-таки йде на чолі червоногвардійців, відбилися і у самому вигляді цього персонажа. З одного боку, в руках у цієї незрозумілої істоти кривавий прапор, що дає підставу вважати його Антихристом. Але на голові у нього “білий віночок із троянд”. Білі кольори завжди вважався кольорами миру. Згадаємо Цвєтаєву:

Білизна – погроза Чорності. Білий храм загрожує трунам і грому. Блідий праведник загрожує Содому Не мечем – а лілією в щиті.

Тема білизни підкреслюється і іншими рисами блоківського Христа – він іде “ніжною ходою надхуртовинною, Сніжним розсипом перловим”. Білизна пронизує весь вигляд Христа. Але прапор все ж таки кривавий. Цей контраст наприкінці поеми як би перегукується з її найпершими рядками, що підкреслюють подвійність усього що відбувається:

Чорний вечір. Білий сніг. Вітер, вітер! На ногах не стоїть людина. Вітер, вітер – На всьому Божому світі.

Так хто ж все-таки йшов поперед червоногвардійського загону? І ще питання: якщо все ж таки Христос, то йшли червоногвардійці за ним або стріляли в нього, як це припустив М. Волошин? Блок, напевно, так і не зумів до кінця життя знайти відповідь на ці питання. Може бути, відповідь полягає в тому, що Христос знову надяг терновий вінок і пішов поперед зла, щоб відвести прийдешні лиха, що принесе революція. Може бути, це він напоумив народи Росії, і вони відмовилися від помилкових ідей. Але для цього повинне було пройти більше сімдесяти років.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Щоб відвести лихо (по поемі О. Блока “Дванадцять”)