Улюблений вірш Лєрмонтова

Одним з перших добутків великого російського поета М. Ю. Лєрмонтова, з яким я познайомився ще в дитинстві, був вірш “Вітрило”. Ще в ті роки воно зробило на мене велике враження своєю образністю, поетичною красою, глибокими переживаннями, почуттями й думками, відбитими в ньому. Ішло час, я читав і читав Лєрмонтова, але все-таки не зустрічав вірша, що довелося б по душі більше, ніж “Вітрило”. (Близькі до нього “Гірські вершини”, але це переклад з Гете.) Продовжує воно захоплювати мене й зараз своєю лаконічністю й точністю, правдивим

і вражаючим образом, мелодійністю й схованим у ньому роздумом, тугою, смутком. На відміну від інших віршів Лєрмонтова (“Бородіно”, “Смерть поета”, “Дума”) воно невелике – у ньому всього три чотиривірші.

Але від всіх цих більших і злегка незграбних віршів віє духом публіцистики, і хоча я не збираюся заперечувати їхні поетичні достоїнства (вони безперечні), мене вони торкають менше. Може бути, тому, що мої вірші, які я пишу зараз, більше співзвучні не зрілим віршованим роздумам Лєрмонтова, а юнацькому “Вітрилу”. Насамперед – образ. У цьому вірші він злитий з описом вітрила й гармонією, спокійною й мрійливою

гармонією віршО. Ми як би уявляємо собі картину, що малює поет. Але це не просто картина, це багато в чому автопортрет. Ми бачимо в ній, як дзеркалі, душу поета, і вітрило – це вже сам поет, його душу, його шукаюче серце.

І ближче стає зміст: по суті, вірші не про вітрило – вірші пр самому себе. Найбільш точні епітети – “самотній” і “заколотний”. Поет завжди такий, таким він повинен бути, для цього він і породжений. Нехай у нього є все, що потрібно, здавалося б, для благополуччя, але він не заспокоюється, “просить бури”, і ніякі “золоті промені сонця” і “блакитні струмені” не удержать прагнучої вільної бури душу, не позбавлять її своєї стихії. І в цьому прагненні Лєрмонтов самотній, тому що мало мисливців піти з ним: адже він “счастия не шукає”, йому не потрібний спокій. І весь вірш підпорядкований цієї думки, переданої через образ вітрила. От вона перед нами, душу великого поета, у дванадцяти рядках юнацького вірша, і скільки в ній краси, мудрості й сумуй, сумуй про цих дурних людей, що не розуміють вітрило душі й назавжди залишаються на березі. Саме цією ідеєю близько мені цей добуток, за це я так його люблю й уважаю одним із кращих створінь Лєрмонтова. Тільки дві його речі так схвилювали мене: “Мцирі” і “Вітрило”. Навряд чи можна знайти щось більше прекрасне в поетичній спадщині поета.

Лірика М. Ю. Лєрмонтова крізь перейнята вираженням заколотного духу поета. Інакше й бути не могло. Лєрмонтов створював свої добутки в не саме благополучне, а точніше, в одне із самих складних в історії Росії час – миколаївську реакцію, що наступила слідом за національно-патріотичним підйомом, викликаним перемогою російського народу у Вітчизняній війні 1812 року. Виховувався майбутній поет у сім’ї, близької до декабристських кіл.

Брат бабусі, О. Столипин, дружив із Грибоєдовим і Рилєєвим; інший брат, Д. Столипин, був близьким другом Пестеля. З дитинства Лєрмонтов буквально “усмоктував” дух вільнодумства. Страти, вигнання, змушене мовчання й бездіяльність сучасників тільки розпалювали бунтівливість його духу. Отчаявшись що-небудь змінити до кращого в соціально-економічному укладі країни, багато передових людей із дворянства пішли від боротьби за перетворення батьківщини, їхній протест виражався не в дії, а лише в запереченні всього й вся, в озлобленні. Це загальна бездіяльність найбільше хвилювала поета. Не боячись переслідувань із боку пануючи, Лєрмонтов не перестає бичувати сучасників, він розкриває всі виразки свого що смирились і покорились “волі Господньої” покоління. Відмінюючись перед пам’яттю свого кумира, у той же час гордо й сміло входить Лєрмонтов у літературу: його знаменитий вірш “Смерть Поета”, написане в перші дні після смерті О. С. Пушкіна, миттєво облетіло всю країну.

У ньому Лєрмонтов безстрашно й відкрито виступає проти погрязшего в наклепі, обмані, заздрості вищого суспільства й називає ворогів Пушкіна “катами”. Більше того, автор обіцяє й пророкує Божий суд, що “не доступний дзенькоту злата, і думки й справи він знає наперед”. Лєрмонтов анітрошки не сумнівається й змушує повірити всіх, що суд цей з’явиться розплатою за всі зло, заподіяне “чудовому генієві”, жагучому співакові волі й волі: Тоді дарма ви вдастеся до злословью: Воно вам не допоможе знову, И ви не змиєте всією вашою чорною кров’ю Поета праведну кров! І. ці зухвалі слова стали причиною його посилання. “Смерть Поета” – не перший вірш Лєрмонтова, у якому автор бунтує проти байдужості, пасивності свого покоління.

Ще в п’ятнадцятирічному віці у вірші “Скарги турка” поет зі смутком і жалем говорить про те, як рано вгасають у своїй батьківщині “розуми й хладные й тверді, як камінь”, з непідробленим збурюванням озивається об гнітючу людину кріпосному праві, що принижує його батьківщину: Там рано життя тяжке буває для людей, Там за втіхами несеться докір, Там стогне людина від рабства й ланцюгів!.. Друг! Цей край… моя вітчизна! І, продовжуючи цю тему у вірші ” 1831-го червня 11 дня”, юний поет увлеченно й упевнено заявляє.

Доказом тому, що сам Лєрмонтов готовий був на такий подвиг в ім’я великої справи, служить його життя. А у вірші “З Андрія Шенье” він так і сказав: За справу загальне, бути може, я впаду, Иль життя у вигнанні марному проведу… Заколотним духом поета перейнятий і вірш “Желанье”, у якому автор підкреслює свою готовність до ризику, готовність поборотися зі стихією, який би страшної вона не була:

Дайте мені човник дощатий З полусгнившею лавою, Вітрило сірий і кошлатий, Ознайомлений із грозою.

Поет жадає боротьби зі стихією, що дасть йому впевненість у своїх силах. Ніж грізніше буде вона, тим більше загартується дух. “Буйна суперечка з дикою примхою безодень” дає Лєрмонтову радість і насолода волею. Тільки в такому “буйній суперечці” заколотний дух поета здатний задовольнитися. Заклик до дії, до боротьби у власне ім’я волі й волі прийдешніх поколінь – відмітні риси лірики Лєрмонтова.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Роль поезії в житті людини.
Улюблений вірш Лєрмонтова