Тема особистості в ліриці М. Ю. Лєрмонтова

Зміст, добутий з дна найглибшої і наймогутніиюї натури, велетенський змах, демонський зліт, із небом горда ворожнеча! В. Г. Бєлінський. Ось уже в який раз, але завжди з хвилюванням, трепетом відкриваю томик віршів Лєрмонтова. На першій сторінці портрет поета. Більше усього в ньому уражають очі, глибокі, розумні, що проникають у душу, очі, які справляли незабутнє враження на сучасників. Знову і знову перечитую улюблені вірші, вони звучать у мені, начебто я чую низький, приємний голос Лєрмонтова, що читає про полум’яну пристрасть до свободи –

пристрасть, що спопелила душу гордого Мцирі:

Она мечти мои звала
От келий душних и молите
В тот чудний мир тревог и битв,
Где в тучах прячутся скали,
Где люди вольни, как орли.
У ліричному герої підкоряє пристрасність, жадібне бажання дії, активне втручання в життя.

Мне нужно дейстеовать, я каждий день
Бессмертним сделать би желал, как тень
Великого героя, и понять
Я не могу, что значит отдихать.
Рівний, спокійний плин життя не для нього, його заколотний дух “просить бурі, начебто в бурях є спочинок”. Читаю тихо вголос, намагаючись передати інтонацією почуття, що хвилювали поета:

? Й скучно

и грустно, и некому руку подать!
Стискається серце від елегійного смутку, мені здається, що я відчуваю те саме, що й ліричний герой, і для мене життя – “пустий і недотепний жарт”. Сумно дивиться поет на своє покоління, гірко йому від того, що “у бездіяльності зістариться воно”, болить душа за “його прийдешнє”, яке “або пусте, або темне”. Це не песимізм; можливо, це настрій “в минуту душевной невзгодн”. Скоріш за все, ці гіркі рядки кличуть до дії, до боротьби, викривають суспільні пороки. Бути поетом, підтверджував Лєрмонтов, це – здійснювати високий громадянський подвиг, звати народ до боротьби за свободу, запалювати бійця заради битви. А якою нечуваною сміливістю треба володіти, щоб прямо назвати непрямих убивць Пушкіна “Свободи, Гения и Славн палачами” і нагадати їм про суд Божий і народний. Майже зримо уявляю собі ліричного героя: сміливого, гордого бунтаря, розчарованого і нескінченно самотнього.

Він страждає, оточений “строкатою юрбою”, навколо нього “суєта”, “блиск” маскараду, йому хочеться вирватися звідси “вільним, вільним птахом”. І раптом мрія відносить його в прекрасний світ, повний яскравих і ніжних фарб. Це світ природи і світ дитинства, де поет почуває себе щасливим. Але щастя це дуже короткочасне – шум людської юрби проганяє мрію, “на свято незвану гостю”. Мотив самотності звучить у багатьох віршах Лєрмонтова: “стоїть самотньо на голій вершині сосна”, “одна и грустна на утесе горючем прекрасная пальма растет”, “самотньо він (стрімчак) стоїть, задумався глибоко!”, “самотній я – немає відради”, “виходжу один я на дорогу”. Звідкіля це відчуття самотності? Адже Лєрмонтов був такий молодий, його оточували друзі. Дослідники вважають, що відчуття самотності йде від ту життєдайних джерел народної культури.






Твір мій голос проти війни.
Тема особистості в ліриці М. Ю. Лєрмонтова