Гуманістичний пафос, етика добра і любові до людей у романі «Злочин і кара»
Пошуки добра і справедливості… Вони бентежать уми, розпалюють пристрасті. У зіткненні різних ідей і переконань митці намагаються знайти найвищу правду, ту єдино правильну ідею, яка може стати спільною для всіх людей.
Пошуки справедливості інколи заводили Федора Михайловича Достоєвського в скруту, змушували виступати проти власних більш ранніх переконань. Але в найбільш складні для письменника і всього народу роки він продовжував шукати шляхи визволення людства від страждань, котрі несе з собою антигуманний лад. У романі «Злочин і кара»
Достоєвський показує, що задушливе місто, бруд і тіснота сприяють відчуттю духовної самотності людей. І тому люди ставляться одне до одного з недовірою, заздрістю і ненавистю.
Герої твору потрапляють в ситуації, які не підлягають ніяким правилам. Якщо б Соня Мармеладова не пішла на вулицю – померли б з голоду її рідні. Сестра Раскольникова, Дуня, погоджується на шлюб із циніком Лужиним, щоб дати змогу братові Родіону закінчити університет. Для обох героїнь добро у ставленні до ближніх
А щодо Дуні, то вона і Разуміхін майже не згадують про Бога, їх гуманізм суто земний, а до «наполеонівської теорії» вони ставляться так само негативно, як і Соня.
Навіть страж суспільного ладу Порфирій Петрович є людиною гуманною, бо намагається врятувати суспільство не стільки від злочинців, скільки від теорій. Набагато поряднішим, ніж Раскольников, виступає Свидригайлов, бо в ньому пробудилася совість. Тому він врятував від голодної смерті дітей Катерини Іванівни, витяг із бруду і сорому Соню, залишив гроші для своєї нареченої, щоб захистити її від можливого падіння.
Своїм самогубством Свидригайлов доводить Раскольникову неможливість іншого шляху для людини, яка порушила моральні принципи суспільства: «Понимаю, какие вопросы у вас в ходу: нрав-ственные, что ли? Вопросы гражданина и человека? А вы их побоку: зачем они вам теперь-то? Хе, хе! Затем, что все еще гражданин и человек? А коли так, то и соваться не надобно: нечего не за свое дело браться».
Прояви доброти властиві навіть дурнуватому Лебезятникову, який вступився за Соню без найменшої особистої зацікавленості, навіть ризикуючи перед господинею і сусідами своєю репутацією тихого мешканця, бо цьому персонажу не властиві ні підлість, ні брехня, ні ницість. Більше дев’яноста персонажів у романі Достоєвського. У рисах кожного з них, головних чи епізодичних, можна знайти безліч позитивних рис, понівечених суспільством.
Але в боротьбі з цим суспільством формуються постаті Разуміхіна і Дуні, до яких можна цілковито віднести слова Федора Достоєвського: «Уже подрастает поколение, которое будет гуманно, человечно и великодушно».
(1 votes, average: 5,00 out of 5)