Соціальні і філософські джерела бунту Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського “Злочин і кара”)

Одна з, основних тем творчості Ф. Достоєвського – тема взаємин людини й ідеї. У більшості його романів є персонажі, одержимі якою-небудь ідеєю, що жи­вуть тільки нею, що підкоряють їй усі дії й у результаті руйнують і своє життя, І життя інших людей.

Роман “Злочин і кара” буй задуманий автором ще на каторзі. Тоді він називав­ся “П’яненькі”, але поступово задум змінювався. І новий роман “Злочин і кара” став “психологічним звітом про один злочин”. Але йдеться не про звичайне убив­ство, а про ідеологічне, виконане злочинцем-мислителем.

Але

хіба Родіон Раскольников, бідний студент, – злочинець, убивця? Що штовхнуло його на злочин? Тяжкий стан на межі убогості, хвороба або винайдена ним самим теорія про “обраних” і “звичайних” людей? Що було раніше?

Автор роману намагається досліджувати соціальні і філософські джерела зло­чину Раскольникова.

Розумний, гордий, повний усвідомлення власної гідності, Родіон Раскольни­ков виключений з університету, тому що йому не було чим платити за своє на­вчання. Живе він у крайній бідності, страждає від голоду і нужди, від принижень, що відчуває і він сам, і його мати, і сестра Дуня. Він

бачить навколо тільки бруд, убогість, пороки. Він намагається допомогти Мармеладову, але марно; хоче допо­могти Соні, своїй сестрі Дуні – однак вони залишаються “приниженими й упо­слідженими”. Раскольников змушений закласти деякі свої речі, щоб не вмерти з голоду.

Він відчуває себе нікому не потрібним, знедоленим серед багатих особняків і ошатної публіки. Задавлений убогістю і несправедливістю, він приходить до дум­ки про вбивство лихварки Альони Іванівни. Злочин цей має, так би мовити, тео­ретичне обгрунтування. Убивство старої – не просто банальне вбивство, а вбив­ство “по совісті”.

Ще до злочину він пише і публікує статтю, у якій викладає теорію про те, що всі люди поділяються на “звичайних” і “незвичайних, як Наполеон”. Незвичай­ні мають право задля блага людей переступити закон. Раскольников довго міркує про свою власну роль: “звичайна” він людина – “тварина тремтяча” чи “право має”. І вирішив довести на ділі, що він “право має вчинити злочин по совісті”, стати владарем світу.

Родіон Раскольников думав убити стару-лихварку, цю “нікчемну істоту”, і вря­тувати від убогості себе і своїх близьких. Але він забув головне: ніхто не давав йому права позбавляти життя іншу людину. І все-таки, скоївши злочин, Расколь­ников не зміг переступити через себе, через свою совість. “Я не. стару вбив… я себе вбив”, – скаже він.

Ф. Достоєвський спростовує теорію Раскольникова: логічне спростування представив Порфирій Петрович, а моральне – “вічна” Соня Мармеладова.

Ставлення до Раскольникова в Достоєвського складне, але вирок письменни­ка нещадний – права на злочин не має ніхто! Показуючи нелюдськість буржуаз­ного суспільства, Достоєвський усе-таки не в ньому бачить причину злочину сво­го героя. Причина – у самому Раскольникову. І перш ніж змінювати суспільство, треба змінитися самому.






Твір опис улюблена вулиця.
Соціальні і філософські джерела бунту Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського “Злочин і кара”)