Головні образи п’єси “Наталка Полтавка”
У п’єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревський змальовує життя українського селянства повно і багатогранно. Проте зауважимо, що для-цього він обрав сюжет, у якому діє зовсім небагато персонажів. Але майстерне поєднання цікавого сюжету, актуальних проблем морально-етичного та психологічного характеру і прекрасних яскравих постатей головних дійових осіб роблять драму довершеним зразком української драматургії, однією з “перших ластівок” поступу українського театрального мистецтва.
Поруч із головним образом Наталки у творі
Петро постає перед нами людиною надзвичайно благородною. Він щиро покохав Наталку, він готовий до дій для подолання перешкод на шляху до їхнього щастя: він іде на заробітки, аби забезпечити майбутнє подружнє життя. Від’їжджаючи, він не сумнівається у вірності Наталки чи у своїх намірах, оскільки серцем відчуває всю силу того душевного зв’язку та кохання, яке загорілося між
Возний – типовий образ чиновника. Хоча ми й бачимо його поза службою, ми прекрасно можемо собі уявити, як він поводиться “при виконанні”: лукавий, зорієнтований на матеріальне, сухий у почуттях… Але навіть його серце тане від історії Наталки та Петра. Спочатку він і погрожує судом, силуючи дівчину до шлюбу, але згодом розуміє справжність та святість почуттів закоханих. І. Котляревський знаходить прекрасний прийом для характеристики возного: цей персонаж ніби сам себе характеризує, насамперед своєю мовою. Мова возного суха, насичена канцеляризмами. Навіть освідчуючись у коханні, він використовує такі мертві та недоречні слова, що його освідчення виглядає досить кумедно.
Інші образи Наталки Полтавки – мати Горпина та Макогоненко особисто мені здаються суперечливим. Наприклад, Горпина, з одного боку, є працьовитою, мудрою, люблячою матір’ю, але разом з тим вона надто великого значення надає грошам, порівнюючи їх із духовним, із гармонією в серці її доньки. Так само і Макогоненко: з одного боку, хитрий, з іншого – дотепний та розумний, зміг оцінити і красу вчинків Петра… Напевне, в цьому також виявляється майстерність драматурга: створити образи неоднозначні, але живі, щоб читач розмірковував, а не сприймав авторське ставлення до ідеалізованих чи навпаки однозначно негативних постатей… Важко оцінити Горпину Терпилиху й виборного. З іншого боку, чи варто прагнути однозначної оцінки?
Завдяки яскравості змальованих образів І. Котляревський створює цікаву та емоційну драму, глибоко народну за своєю суттю, але цікаву і сучасному читачеві…