Філософська лірика Федора Тютчева
Тютчев – один із кращих поетів у російській літературі XІX ст. – відомий нам насамперед своєю філософською лірикою. Саме ця спрямованість віршів поета істотно відрізняє його поезію від творчості сучасників, виділяє його твори з-поміж творінь інших відомих поетів того часу.
Філософським підгрунтям для творчості Тютчева стали роботи Шеллінга. Дійсно, зв’язок образів ночі й хаосу, думка про “нічний бік” людської психіки, що яскраво проступає в тютчевській поезії, беруть свій початок у творчості Шеллінга. На думку філософа, основа
Однак для розуміння поезії Тютчева істотно, що за подібними віршами у нього стоїть почуття самотності, відірваності від світу, в якому живе поет, глибока зневіра в сили цього світу, усвідомлення неминучої загибелі.
Палке прагнення до злиття з природою опосередковане у віршах Тютчева шеллінгіанською ідеєю живої єдності та цілісності всього Всесвіту. Шеллінг стверджував, що вся природа
Не то, что мните вы, природа:
Не слепок, не бездушный лик –
В ней есть душа, в ней есть свобода,
В ней есть любовь, в ней есть язык.
“Світова душа”, “всесвітня воля” полярна відокремленій волі індивідуальної, окремої людської істоти. Віддалення “окремої волі” людини від “універсальної волі” природи, як вважає Шеллінг, – принцип зла, прагнення до єдності з “всесвітнім життям природи” – умова блаженства. І ця ж ідея декларується у Тютчева:
В собі самому жити вмій.
Є цілий світ в душі твоїй
Таємно-чарівничих дум…
Шлях подолання розладу, на думку Тютчева, полягає саме у злитті, у відчутті поєднання свого життя із загальним життям природи.
І далекий від дійсності, ідеальний характер природи Тютчева залежить від того, що він сприймає її не ззовні, як якусь об’єктивну данину, а в дусі філософії Шеллінга, немовби зсередини. Самотній серед людей, Тютчев шукає містичного союзу з “душею” природи, відбиваючи у ній власні душевні стани. У філософсько-насиченій ліриці Тютчева ми бачимо перші в російській поезії елементи діалектичного осягнення дійсності. Світ, природа сприймаються ним, з одного боку, як загальний зв’язок – “все в мені і я в усьому”, – з іншого, – як безперервна зміна, процес, переходи, динаміка – “у всьому рух, життя в усьому”.
Поезія Тютчева з надзвичайною силою передає бунтівний стан, висловлює бунтарську стихію людської душі. Це поезія думки, яка, за словами Тургенєва, “завжди зливається з образом, взятим із світу душі або природи”. Це поезія сильних, сміливих і оригінальних образів, різноманітних за тональністю, чудових за ритмами і звучаннями, самобутня, темпераментна, розумна.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)