Як я розумію лірику Ф. І. Тютчева

Мене завжди захоплював надзвичайний світ поезії, що зачаровував своєю таємничістю, загадковістю, хвилював душу, наповнював її коханням до всього: до людини, до природи, до батьківщини… Ще з малих років пам’ятаю улюблені рядки: “Лазур небесна сміється, Нічною обмита грозою, И між гір росисто в’ється Доліна світлою смугою…”. Це уривок із чудового вірша Ф. І. Тютчева “Ранок у горах”. Не дивно, що саме ці слова великого поета звучать в моїй душі, адже навіть Тургенєв так відгукнувся про творчість Тютчева: “Про Тютчева не сперечаються:

хто його не почуває, тим самим доводить, що він не почуває поезії”. Перший свій вірш поет написав, коли йому було одинадцять років. З цього часу народився новий геній російської поезії. В творах Тютчева ми відчуваємо його внутрішнє життя, невтомну роботу думки, складне протиборство його почуттів, що хвилювали. По творах Тютчева можна визначити настрій поета: чи то сум, чи то радість – усе розкривають рядки: Особливу увагу звертаєш на зображення природи, що виспівується поетом у всій своїй вроді. Читаючи “Весняну прозу”, уявляєш, як “перший грім гуркоче”, “гримлять розкати”.

І разом з усім цим

поринаєш у святкову музику весни, у природні ігри й забави: “резвяся й граючи, гуркоче грім”, грім “весняний, перший” і все навколо радується цьому торжеству в природі. А згадаємо рядки про море: “На нескінченному, на вільному просторі Блиск і рух, гуркіт і грім…Хвилі несуться, гримлячи й блискучі, Чуйні зірки дивляться з висоти”. Як влучно в декількох коротких віршованих рядках Тютчев помічає пишноту природи, її радість. Він відкриває читачеві неповторну красу, звертаючи увагу не тільки на очевидні явища, але й на сховані для звичайного сприйняття речі, тим самим підкреслюючи загадковість навколишнього нас світу: “З гори скотившись, камінь ліг у долині. Як він упав? ніхто не знає нині – Зірвався він з вершини сам собою, Або був низринут волею чужою”. Краса російської природи вразила письменника з юних років, і, я вважаю, що саме тому він її одушевляє, зводячи в ранг живої істоти. Це підтверджують наступні рядки: “У неї є душа, У неї є воля, У неї є кохання, У неї є мова”. Іноді Тютчев навіть обожнює навколишній світ, одночасно намагаючись розгадати його таємниці. Продовжую читати. От, наприклад, “Весняні води”: “Ще в полях біліє сніг, А води вуж навесні шумлять. Біжать і будять сонний берег, Біжать, і блищать, і говорять…”. Все ж таки якою свіжістю й підбадьорливою силою віє від кожного слова! Але найбільше мене цікавить любовна лірика поета. Адже, на мій погляд, тільки в коханні людина повністю оголює свою душу, відкриваючи її для світлого почуття. Як відомо, Тютчев був щасливий у коханні, любив з ранньої молодості до самої старості. Пора закоханості для поета – це золотий час: “Я зустрів вас – і все колишнє У віджилому серці ожило: Я згадав час золотий – І серцю стало так тепло…”. Ці рядки присвячені Амалії Лерхенфельд, в яку був закоханий письменник замолоду. Але все-таки самі прекрасні вірші про кохання були написані Тютчевим для Є. Денисьєвої. Це такі шедеври його лірики, як “Вбивственно ми любимо…”, “Чому молилася ти з кохання’ю…”, “Не говори мене він як і колись любив…”, “Весь день вона лежала в забутті…” та інші. Всі ці твори ввійшли в так званий “Денисьєвський цикл”. Любовна лірика поета загадкова, таємнича, щиросердечна: “Кохання, кохання – каже повір’я – Сполучник душі з душею рідною – Їх з’єднання, й фатальне їх зливання…”. А той факт, що у своїх творах Тютчев особисті переживання піднімає до загальнолюдського значення, робить його лірику ще більш проникливою, вона стає ще ближче читачеві:

“Як вбивственно ми любимо, Як у буйній сліпоті страстей Ми те всього вірніше губимо, Що серцю нашому миліше!”.

Але цікавий ще один прийом, що Тютчев використовує при написанні віршів про кохання. Намагаючись проникнути в самі таємні куточки серця, поет-чоловік виступає в ролі коханої ним жінки й пише від її імені, у результаті чого народжуються дуже виразні строки. І навіть на схилі віку, коли життя підходить до кінця, поет у весь голос каже про кохання. Мені дуже подобається лірика Тютчева. Вона вражає мене своєю яскравістю, самобутністю, глибиною почуттів. Цей поет незвичайно талановитий і його талант розкривається не в абстрактних описах, а в розкритті душі людини, його сприйнятті природи, його відносинах з людьми. Це допомагає з усією глибиною відчути підтекст творів, визначити грань між важливим і суєтним, між прекрасним і повсякденним.






Твір про мій талант.
Як я розумію лірику Ф. І. Тютчева