Трагічна забарвленість теми кохання в поезіях Ф. Тютчева

У поезії кохання – завжди трагедія, бо щасливе кохання спонукає автора звертатися до самого себе, тобто людина любить, і це і є на той час її творчість. Інша річ, коли перед коханням поета стають різноманітні перешкоди. То можуть бути непереборні відстані у просторі або суспільних станах закоханих. То може бути смерть коханої чи кохання. То може бути зрада. То може бути час…
Тепер відкриємо збірку поезій Тютчева і зануримось у вир пристрасті, жалю, сподівань, туги… Знайдемо 24 поезії, які присвячені темі кохання. Перші з них датовані

1824 роком, коли автору 21 рік, і він ще шукає свій голос, свою тему, точніше, своє ставлення до теми. Тут вірші ще мають традиційні ознаки мадригала, де прояви почуттів лише данина жанру, а “перо… хладной блещет остротой”. Ось приклад з поезії “К Н.”:

Но для меня сей взор благодеянье,
Как жизни ключ, в душевной глубине
Твой взор живет и будет жить во мне:
Он нужен ей, как небо и дыханье.

Недарма дослідники творчості поета досі не знайшли тієї, до кого звернені рядки вірша. Те ж саме вбачаємо у поетичному посланні “Двум сестрам”. І знову невідомі ті, до кого звернені рядки поета:

Минувших

дней печаль и радость,
Твоя утраченная младость,
Моя погибшая любовь!

А вірш написаний 1830 року, і ця дата написання доводить, що романтичний молодик ще не відмовився від штампів романтиків (“Он пел отцветший жизни цвет Без малого в осьмнадцать лет”).
Пропустимо три-чотири подібних тексти. І ось перед читачем дві поезії, що пов’язані з іменем баронової Ернестини Дьорнберг, у дівоцтві Пфеффель. Поет познайомився з нею в Генуї, проте був змушений розлучитися з нею, вважав, що назавжди. Він не знав, що насмішниця доля зведе їх знову, щоб вони одружилися, мали дітей. Але цей шлюб не дав щастя жінці і не став світом для чоловіка.
Улітку 1830 року Тютчев – уже вдруге жонатий – зустрічається з Денисьєвою, починається кохання, яке зробило нещасними щонайменше трьох людей. Зруйнувався шлюб Тютчева. Покинута дружина. Позашлюбне життя (вона пристала на це) зробило з Денисьєвої вигнанку.
Згадаймо, що Тютчев не був професійним поетом. Поетична творчість була розрадою в житті відомого дипломата, отже, дуже часто є немов щоденником, якому довіряються таємниці людської душі.
Тими днями він пише коротесенький віршик до своєї Ернестини.
Він вклав аркуш з цими рядками у альбом-гербарій “дружини” – і там поезія пролежала нечитаною 24 роки…
Давайте опустимо завісу над життям поета та жінок, які його любили. Тепер стає зрозумілим страх Тютчева перед коханням, яке ввижалося йому одним із виявів первісного хаосу, що не дає досягти гармонії. “Буйная слепота страстей”, любов насправді не “союз души с душой родной”, а “поєдинок роковой”, трагічний фінал якого вже заздалегідь уготований долею…
Хто знає, може, так воно і є.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Трагічна забарвленість теми кохання в поезіях Ф. Тютчева