Джеймс Джордж Фрезер
Третім найбільшим представником цього напряму був Джеймс Джордж Фрезер (1854-1941). На час його виступи етнографічний матеріал нагромадився немов у величезному, майже неозорому кількості. Фрезер прагне повного оволодінню склом, включаючи матеріал давньосхідних і античної культур. Його праці – капітальні томи, які становлять неоціненну скарбницю будь-кого етнографа, історика культури та фольклориста. Він продовжує лінію своїх попередників, вивчаючи фольклор та його з релігійними поглядами й суспільні інститути.
Його головний працю –
Колись цар управляв як людьми, а й природою. Від неї, на переконання його підданих, залежали погода, врожай, розмноження худоби. Цар одночасно був жрецем.
Він управляв природою з допомогою не раціональних, а магічних коштів. Це дає Фрэзеру привід до вивчення сутності та форм магії взагалі.
Сторінки, присвячені магії, належать до класичним досягненням європейської етнографії і фольклористики. За теорією Фрезера, жерця вбивали, що його магічна сила
Магія, релігія і наука, по Фрэзеру, є три щаблі розвитку людської культури. “Золота гілка” – основний працю Фрезера, відразу який приніс йому б світової слави. Та й інші праці Фрезера мають першочергового значення для фольклориста, і зокрема, Аля сказковеда. “Тотемізм і экзогамия” містить дорогоцінний матеріал вивчення історії шлюбних відносин, граючих великій ролі в казці. “Віра в безсмертя і обожнювання мертвих” і “Страх смерті первісної релігії” важливі вивчення казок про потойбіччя казкового “тридесятого царства”.
“Фольклор в Старому Заповіті” присвячений вже фольклору у власному значенні слова. Тут розкривається фольклорний походження багатьох біблійних сказань, вважалися священними і в християнській релігії, наводиться величезний порівняльний матеріал до них і дають пояснення їх походження з попередніх форм людської культури.
Англійська наука і з сьогодні розвивається у руслі, проложенном Тэйлором. Це ж напрям характерне й для найголовніших журналів, що виходили друком англійським фольклорним суспільством, – “Фольклор Ворд”, “Фольклор Джорнел”, “Фольклор”. Однією із визначальних діячів цього товариства був Є.
Гартланд, випустив капітальне дослідження про Персеї, де з етнографічної погляду розглядається сюжет про дівчині, відданій на з’їдання змію і звільненій героєм. У Франції органом антропологічної школи був журнал “Мелюзин”, заснований істориком релігії А. Гэдо. Найбільшим этнографом-фольклористом був Л. Леві Брюль, йшов й не так за Тэйлором, скільки за соціологічним вченням Еге.
Дюркгейма. На противагу Тэйлору, исходившему з психології індивідуума, Леви-Брюль вивчає колективне мислення первісних народів. Це мислення якісно відмінно від мислення сучасної людини. Леви-Брюль звертається до нього дологическим.
Воно не причинно-наслідкове, а грунтується на законі співпричетності (партиципации), т. е. світовідчутті, у якому людина не відокремлює свого “я” від навколишнього його світу.
Ця особливість первісного мислення досліджується мовами, системах числення, обрядах тощо. буд. і особливо на міфах, яким присвячені книжки “Розумові функції в нижчих обществах”и “Примітивне мислення” (обидві частково увійшли до зведений переклад: Надприродне в первісному мисленні. Л., 1922).
Праці Леви-Брюля мають першочергового значення з вивчення казки і його генетичної зв’язки й з первісним міфом. Не можна, проте, ототожнювати соціально-психологічну групу, з якої виходить Леви-Брюль, з соціальним колективом, з яких виходимо ми.
Виродження етнографічного методу можна спостерігати з великої теоретичному праці П. Сентива, присвяченому вивченню сюжетів, наявних проблем Перро, – “Казки Перро і паралелі до них”.
Якщо звані міфологи тлумачили казку, довільно споруджуючи її до міфічним уявленням, то тут так само довільно казка зводиться до різноманітних звичаям, обрядам, повір’ям тощо. буд. Так, дванадцять фей в казці про сплячій красуні тлумачаться як 12 місяців року, а тринадцята – як рік; Червона Шапочка “позначає” царицю травня, і т. буд.
У цьому, проте, деякі відповідності вгадані правильно. Так, Сентив стверджує зв’язок казки про мальчике-с-пальчике з обрядом посвяти, не розробляючи в конкретному матеріалі (див. нижче роботи З. Я. Лур’є і У.
Я. Проппа).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)