Байрон Джордж Ноэл Гордон
Байрон уособлює в собі все романтичне в житті, людській поведінці і творчості. Не тільки в першій половині XIX ст коли жив поет, а й пізніше досить розповсюдженим був тип молодих людей, які свідомо чи несвідомо наслідували свій ідеал – лорда Байрона або його героїв. І Чайльд-Гарольд, і Манфред, і Корсар, і ліричні герої більшості поезій – все це тип романтичного індивідуаліста, розчарованого у навколишньому світі, самотнього і гордого в своїй самоті. Він жадає кохання і не може знайти в коханні щастя. Він шукає великого діла, але не може здійснити
Байрон походив зі старовинного збіднілого аристократичного роду. Десятирічним він успадкував місце в палаті лордів. Але це був дивний член палати, ні на кого не схожий аристократ. Дитинство Байрона минуло в Шотландії, яка на все життя вразила його романтичною красою. Батько поета покинув сім’ю, але й в особі матері юний Джордж не знайшов друга. Байрон жив замкнутим та похмурим. На додачу його морально пригнічувала ще й фізична вада – він кульгав від народження. Одержав початкову освіту в Гарроу, в одній із тих шкіл, де навчались діти англійської аристократії.
Байрон
На початку 1809 р., досягнувши повноліття, Байрон займає місце в палаті лордів англійського парламенту (на лавах опозиції) і незабаром відправляється в подорож країнами Середземномор’я. Верхи на коні пересікає Іспанію, відвідує Мальту, в Албанії здійснює поїздки в гори, відчуваючи радість від спілкування з людьми, далекими від європейської цивілізації. Багато місяців проводить у Греції. Народжуються дві перші пісні поеми, які принесли Байрону всеєвропейську славу – “Паломництво Чайльд Гарольда”.
Молодий герой – юнак Чайльд Гарольд – схожий на автора; він втілив весь комплекс ідей, уподобань та розчарувань молодої людини початку XIX ст. Для поеми характерне природне злиття ліричного та епічного планів. Фактично створено перший у новій європейській літературі зразок ліро-епічної поеми. Самотність Гарольда, його холодний відчай, розчарування в людях соціально вмотивовані. Тему відчуження особи в дисгармонійному світі, відкриту романтиками, з найбільшою, класичною повнотою висвітлив Байрон.
У першій половині 1810-х років Байрон створює так званий “східний цикл” поем (“Гяур”, “Абідонська наречена”, “Корсар”, “Лара”), в яких герой, зберігаючи типологічну спорідненість із Гарольдом, водночас відрізняється від нього активністю життєвої позиції, бунтом проти існуючих соціальних відносин. Найчастіше він гине в ім’я свободи.
В останній період свого життя Байрон пише сатиричні твори: поему “Бронзовий вік”, роман у віршах “Дон Жуан”, що синтезував і ліризм ранніх творів, і палкий протест “східних поем”, і філософські роздуми “Манфреда” та “Каїна!’ і т. д. Поет оглядає тогочасні країни Південної Європи та Близького Сходу критично-іронічним поглядом Дон Жуана. У романі виявилися симпатії Байрона до національно-визвольної боротьби поневолених народів. Поет їде допомагати грекам визволитись з-під турецького ярма. Це призвело до його передчасної смерті. Трагічна загибель Байрона викликала скорботу в серцях багатьох митців Європи. Гете увічнив його подвиг в образі Евфоріона у другій частині ” Фауста “, Пушкін оплакав його смерть у вірші “До моря”.
Характерні риси байронічного героя: втеча від жорстокості буття, світова скорбота, постійний пошук гармонії – притаманні творам українських письменників першої половини XIX ст.: Євгена Гребінки, Михайла Петренка, Левка Боровиковсь-кого, Віктора Забіли та ін.
У квітні 1824 р. проводжа/ш в останній путь великого англійського поета, який помер від болотної пропасниці в найгаря-чіший час його бойової служби.
“Володар дум” (за словами Пушкіна) цілого покоління, Байрон справив великий вплив на сучасників.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)