Чому так багато гумору в поемі Василь Теркин?
Мир вижив, тому що сміявся. Ж,-Б. Мольер “Василь Теркин” – поема про Велику Вітчизняну війну, її герой – простий піхотинець, що на власному досвіді випробовує всі тяготи й жахи війни. Життя на грані життя й смерті підштовхує солдата до того, щоб визначити головні людські цінності й відкинути другорядні. Про цьому напівжартівливо-напівсерйозно автор міркує в першому розділі поеми “Від автора”: першорядним для людини на війні стають свіжа вода, добра гаряча їжа, махорка, сон, а нарівні із цими начебто б нехитрими речами називається
(“Про війну”) Чітке розуміння своєї мети дозволяє російському солдатові зберігати ясний розум і навіть гарний настрій у трагічних військових обставинах. Сміх –
” (“Перед боєм”). Гумор у поемі виникає із з’єднання-протиставлення серйозного й комічного, із забавного переосмислення ситуації. Сміх в “Василеві Теркине” завжди добрий, тому що звернено до товаришів-солдатам, служить не для викриття їхніх недоліків, а для підтримки у важку мінуту їх бойового духу Для сатиричного викриття характеру й поводження радянських громадян буде інший час – післявоєнне.
А поки кожний боєць, що бореться з фашистськими загарбниками, – герой. От, наприклад, у главі “Переправа” Теркин робить геройський учинок: перепливає осінню ріку, щоб повідомити полкового командира, що на ворожому березі закріпився батальйон і просить вогневої підтримки. Бійця, ледве живого від холоду, сталі розтирати спиртом: Розтирали, розтирали… Раптом він мовить, як у сні: – Доктор, доктор, а чи не можна Зсередини прогрітися мені, Щоб не все на шкіру витрачати?
Ця фраза означає, що солдат уже цілком ожив, отямився, раз йому схотілося зігрітися зсередини. У даному епізоді зрозуміле бажання російської людини випити з холоду спирту контрастує зі смертельною небезпекою, який тільки що піддавався Теркин. З контрасту й народжується гумористичний ефект. У главі “Хто стріляв?
” боєць, заздрячи вдалому пострілу Теркина, говорить: – От що значить хлопцеві щастя: Глядь – і орден. Як з куща! Не забарившись із відповіддю, Хлопець здачу подає: – Не горюй, у німця це – Не останній літак… У словах простуватого сержанта чується заздрість, що фантастична удача (із гвинтівки підбити літак) посміхнулася не йому, а іншому бійцеві.
Теркин же робить вигляд, що почув у словах сержанта не заздрість, а прикрість, і відразу утішає його. Гумор тут дружній, комічний ефект побудований на зовнішнім взаємному нерозумінні співрозмовників, хоча очевидно, що Теркин вірно вловив справжнє почуття сержанта, але не став загострювати розмову. Варто визнати, що жарту в поемі бувають навіть грубуватими, але дивно було б шукати витончений гумор в “Книзі про бійця”: Теркин – смоленський колгоспник, ротний баляндрасник, та й автор добре розуміє, що тонкий жарт в окопах не буде смішна. У главі “Теркин поранений” герой своєрідно демонструє презирство до небезпеки: біля нього в снігу сичить німецький снаряд, що не розірвався, Теркин… коштує з лійкою поруч И в хлопців на очах, Обратясь до того снаряда, Справив малий нестаток…
Грубуваті, але дотепні порівняння розкидані по всіх главах: навіть у драматичному описі бою в болоті почуття голоду, що випробовують червоноармійці, описується досить наочно: Хто-небудь ще розповість, Як лежали там у тузі. Третя доба дуля показує В животі кишка кишці. (“Бій у болоті”) Якщо в главі “Хто стріляв?
” природний страх солдата при авіанальоті показаний цілком серйозно, те мінометний обстріл у главі “Бій у болоті” зображений з гумором, тому що те ж почуття смертельної небезпеки вже переможено в душі солдата; мінометний обстріл рівняється з мирною роботою пошти: фашист Адреси розвідала точно, Шле посилки спішною поштою, И лежиш ти, адресат, Знемагаючи, чекаєш за купиною, Незабаром ль міна вліпить у зад. (Там же) У главі “Теркин пише” герой, перебуваючи в госпіталі, складає лист товаришам на фронт. Мигцем згадавши про генералі, Теркин особливий привіт передає кухареві, підкреслюючи значення цього фахівця в житті простого солдата й заздалегідь бажаючи піддобрити “годувальника”: Ну й кухареві привіт Від мене дворазовий. Нехай і надалі готовить так, Заправляючи масно, Щоб у казані стояв черпак По команді “сумирно”. Гумористичний ефект тут викликаний несподіваним порівнянням великого ополоника-черпака із солдатом, що витягнувся по команді.
Можна привести ще чимало прикладів, однак важливіше відзначити, що нехитрі, але веселі жарти Василя Теркина вдало відповідають характеру головного героя, часу й місцю їхнього проголошення. Підбиваючи підсумок, помітимо, що любов російського солдата до жарту, про яку Твардовский говорить у першому розділі “Від автора”, пояснюється, принаймні, двома причинами. По-перше, жарт дозволяє звільнитися від психічного тиску страху смерті, дає можливість відпочити й завдяки цьому витримати моральні перевантаження війни. По-друге, здатність гумористично оцінювати ситуації навіть на фронті пояснюється спокійним переконанням радянського солдата в тім, що в остаточному підсумку війну виграє він, тому що для нього ця війна Вітчизняна й справедлива.
У Василеві Теркине втілився тип винятково сильної людини, що володіє життєстверджуючим поглядом на навколишній світ навіть в екстремальних обставинах війни. Із всіх різновидів комічного (гумор, сатира, сарказм) Твардовский вибирає для своєї книги необразливу форму добродушного, забавного сміху, що повинен підтримати бійців у військовій обстановці, а не таврувати нещадно їхні провини й недоліки, для чого служить сатира. Гумор саме свідчить про доброзичливість, терпимість до людини-об’єкту сміху, до чужої думки, слабостям. Солдат Великої Вітчизняної війни, “святий і грішний” (“Від автора”), заслуговує всілякої поваги й преклоніння.
Він знаходить у собі щиросердечні сили протиставити страху й щохвилинному очікуванню смерті почуття гумору, що сусідить у поемі із трагічним пафосом війни. Комічн і трагічне врівноважують один одного, завдяки чому поема “Василь Теркин” являє собою правдиве зображення Вітчизняної війни
(1 votes, average: 5,00 out of 5)