Чому Христос? (по поемі “Дванадцять”)

Одне не підлягає сумніву: він не мав на увазі нічого схожого на традиційне, іконописне зображення Христа. Його Христос – це навіть не стільки безтілесне бачення, скільки якесь ліричне подання про щось “величезному”, величному, що повинне було б передати відчуття всієї грандіозності соціально-історичного катаклізму, що відбувається у світі.

Суть справи полягає в тім, що з образом Христа в Блоку були зв’язані свої подання, і поза їх неможливо зрозуміти символіку “Дванадцяти”. Насамперед потрібно вмовитися, що Блок, звернувшись

до образа Христа, аж ніяк не мав на увазі релігійно “виправдати” або “освятити” Жовтневу революцію в дусі християнського “всепрощення” і т. п.

Христос “Дванадцяти” – не церковний Христос. Блок не був ортодоксально віруючою людиною, а церква, самий дух історичного християнства, офіційне православ’я, попівщина з юного років викликали в ньому почуття жагучого протесту. “Ніколи не прийму Христа”, – заявляв Блок. І все звертався до його образа у своїх віршах. Зупинимося лише на самому істотному. В одному з віршів 1902 року в Блоку з’являється якийсь “Всеподібний Христос”. Як усе в

юнацькій ліриці Блоку, і Христос у нього – таємничий

Це – хоронитель “непостижной таємниці”, нерозгаданого людьми “Золотого Дієслова”. Найбільше знаменно, у змісті подальшої еволюції образа, що цей Христос проніс у світі якісь “вихри”. Далі, в 1904-1905 роках Блок пише відомий вірш: От він – Христос – у ланцюгах і трояндах – За гратами моєї в’язниці. От агнець лагідний у білих ризах Прийшов і дивиться у вікно в’язниці. У простому окладі синього неба Його ікона дивиться у вікно… Це – росіянин, народний Христос, виписаний на тлі скромного, неяскравого пейзажу: “простий оклад синього неба”, “хлібний злак”, “город капустяний”, берізки і ялинки, що збігають у глухий яр, – усе овіяно нез’ясованою принадністю й тихим смутком среднерусской рівнини

У той же час ланцюга Христа й в’язниця, у вікно якої він заглянув, вносять у пейзаж чортові історичну (вірш був закінчений у богатом 488 А. Блок подіями жовтні 1905 року). Христос тут – “єдиний, світлий, небагато смутний”, утішник стражденних і знедолених, у цьому випадку – в’язня. Білі ризи й особливо троянди Христа відразу приводять на пам’ять фінал “Дванадцяти”.

Цей аспект образа поглиблений в “Осінній любові”, написаної два роки через. Тут – ще більш багатий історичний і національно-народний підтекст: червоні грона горобини, свинцеві брижі рік, кат, що розпинає героя на хресті, – “перед ликом батьківщини суворої”. Цей хрест – свого роду поетичний символ столипінської шибениці. І от страчений герой бачить, як “по ріці широкої” до нього “пливе в челне Христос”: В очах – такі ж надії, И те ж руб’я на ньому. І шкода дивиться з одягу Долоня, пробита цвяхом. Христос! Рідний простір сумний! Знемагаю на хресті! І челн твій – чи буде причалений До моєї розп’ятої висоти? Перед нами знову Христос злиденних, гнаних, казнимих, але не надії, що втрачає,

Так відкривається найбільш важлива сторона блоковского подання про Христю. Він був для поета не тільки втіленням святості, чистоти, людяності, але й символом, що знаменує якесь бунтарско-демократичний, визвольне початок і торжество нової всесвітньо-історичної ідеї

Образ Христа – уособлення нової всесвітньої й вселюдської релігії, нової моралі – служив для Блоку символом загального відновлення життя й у такому значенні з’явився у фіналі “Дванадцяти”. У всякому разі, у творчій свідомості Блоку символ цей сам по собі не суперечив революційному змісту й звучанню поеми, але, навпроти, підсилював їх, знаменуючи ідею народження того нового миру, в ім’я якого дванадцять – ці несвідомі “апостоли” нової правди – творять справедливу історичну відплату над силами миру старого. Така була внутрішня логіка блоковского задуму, і не зважати на неї не можна. Христос – це як би найвища санкція, яку знайшов поет у тім арсеналі історичних і художніх образів, яким він володів

Однак навіть якщо додержуватися логіки блоковского задуму, у нанале поеми є ще одна неясність. Здавалося б, якщо Христос “Дванадцяти” – ватажок повсталих народних мас, те й зображений він повинен бути відповідно до своїй ролі – або грубим і лютим викривачем багатіїв і фарисеїв, що хватались у храмі за бич, або грізним месником і судією, або, нарешті, що отразились у лірику Блоку “” божеством народної віри, щоспалює

В “Дванадцяти” же Христос (при всій стислості характеристики) зовсім інший – і не суворий, всевладний Прокуратор, і не “сладчайший Ісус”, а якийсь особливий, незвичайний, за словами покійного М. М. Пришвіна – “легкий, граціозний”, що йде Ніжною ходою надхуртовинним, Сніжною розсипом перлової, У білому віночку із троянд… Цей віночок з білих троянд особливо загадковий. У російської іконографії Христа такої деталі не виявляється (троянда – взагалі аксесуар західного, католицького церковного побуту, найчастіше – символ чистоти, святості).

Однак у поданні Блоку про Христю троянди, як видно, мали якесь значення, оскільки задовго до “Дванадцяти” він уже писав про Христю “у ланцюгах і трояндах”. А може бути, справа пояснюється набагато простіше й “білий віночок”, неясно помітний крізь хуртовину й нічну темряву, це просто пластівці снігу, що осіли на голові “когось величезного”, хто ввижається поперед червоногвардійців. Так чи інакше, але “білий віночок” у всій поемі подробиця сама неясна.






Руйнівна влада золота гобсек.
Чому Христос? (по поемі “Дванадцять”)