Чому Генрік Ібсен назвав свою п’єсу «Ляльковим дім»?

Г. Ібсен, відомий норвезький драматург, створив «нову драму». В цих п’єсах він прискіпливо аналізує сучасне йому суспільство, доводячи, то воно під ілюзією прогресу і цивілізації приховує моральні вади. Ібсен увів новий жанр синтетичної п’єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднується трагедія і комедія.

Це поєднання в п’єсі «Ляльковий дім» має дивний відтінок, і тому вона вражає не одного н читача і глядача. Автор зумів зобразити й подати нам у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему, через яку,

можливо, розбилась не одна мрія і зруйнувалось не одне життя.

В центрі п’єси – трагедія сім’ї Хельмерів: Нори і Торвальда. Вони прожили разом 8 років, у них троє дітей, затишний дім, в якому панує добробут. Нора гаряче віддана своєму чоловіку і дітям. Чого, здавалося б, ще треба цій сім’ї для щастя?

Та це лише на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п’єси серцем, то побачимо з самого початку твору підкреслену автором якусь штучність у цьому будинку: «Між грубкою і дверима столик. Скатерка з фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафка з китами в розкішних обкладинках». Часте використання пестливої форми

змушує замислитись: не добре житія цієї родини, а щось інше хоче підкреслити автор. Нора з дитинства мріяла про ідеальну сім’ю, для якої вона могла б створювати затишок. Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками – там все таке ж охайне і затишне. Такою лялькою була сама Нора, спочатку для свого батька, а потім дія чоловіка. Такими ляльками стали її діти, з якими тепер грається сама Нора.

Її чоловік також мріяв про щасливу сім’ю, але бачив н трохи під іншим кутом. Він сприймав Нору не як окрему людину, а як невід’ємну складову його спокійного сімейного життя. Для нього вона була його «лялечкою», «білочкою», «пташечкою», але нічим іншим, нічим більшим. Отже, у цьому домі не живуть, а лиш граються в шлюб, у добробут, у кохання і навіть у людську гідність і честь. Тут немає нічого справжнього. Це дім ляльок.

Головня героїня. Нора, позичивши гроші й приховавши це від усіх, опиняється у безодні самотньої боротьби із жахом, сумлінням. Але все це заради кохання. Вона хотіла врятувати від тяжкої хвороби свого коханого чоловіка й нікого не травмувати. Але Торвальд отримує листа від Кросгада й виголошує «найсправедливішу» промову, в якій чомусь переважає займенник «моє»: «Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє», а коли боргове зобов’язання повертається, ми знову чуємо його солоденькі слова: «…тут я буду голубити тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурів яструба». Але настає прозріння, і Нора хоче скинути маскарадний костюм.

Вона не може більше жити в цьому духовно порожньому домі і йде, щоб відшукати себе як людину: «Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти, – або принаймні повинна стати людиною». Бо тільки людина, а не іграшка має право на шлюб, виховання дітей.

Отже, у творі «Ляльковий дім» зображений увесь наш людський дім фальшивих цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ось чому п’єса називається «Ляльковий дім».

Я вважаю, що в нашій сучасній дійсності, сучасних сім’ях теж є штучні речі, які знаходяться довкола нас, і штучні почуття, і штучні люди-ляльки «живуть» поблизу. Від цієї думки стає моторошно. І тому, мабуть, треба щось змінювати, пробуджувати і в нашому мікрокліматі – сім’ях, і в макрокліматі – суспільстві.

2 варіант.

Г. Ібсен, відомий норвезький драматург, створив новий жанр синтетичної п’єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднується трагедія і комедія. Це поєднання в п’єсі «Ляльковий дім» має дивний відтінок. Автор зумів зобразити й подати у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему сімейною життя.

У центрі п’єси – трагедія сім’ї Хельмерів: Нори і Торвальда. Вони прожили разом вісім років, у них троє дітей, затишний дім, в якому панує добробут. Нора гаряче віддана своєму чоловіку і дітям. Чого, здавалося б, ще треба для щастя?

Та це лише на перший погляд. У цьому будинку є якась штучність. Нора з дитинства мріяла про ідеальну сім’ю, для якої вона могла б створювати затишок. Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками – там все таке ж охайне і затишне. Лялькою була і Нора: спочатку для свого батька, а потім для чоловіка. Ляльками стали її діти, з якими тепер грається Нора.

Її чоловік також мріяв про щасливу сім’ю. Нору він не сприймав як особистість. Для нього «вона була його «лялечкою», «білочкою», «пташечкою».

Отже, у цьому домі не живуть, а лише граються в шлюб, у добробут, у кохання. Навіть у людську гідність і честь. Тут нічого немає справжнього. Це дім ляльок.

Позичивши гроші й приховавши це від усіх, Нора опиняється у безодні самотньої боротьби із жахом, сумлінням. Вона хотіла врятувати від тяжкої хвороби свого коханого чоловіка й нікого не травмувати. Але Торвальд отримує листа від Крогстада й виголошує «найсправедливішу» промову, в якій чомусь переважає займенник «моє»: «Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє».

А коли боргове зобов’язання повертається, ми знову чуємо його солоденькі слова. Але настає прозріння. Нора не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, тому йде геть. «Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти – або принаймні повинна стати людиною».

У творі Генрік Ібсен показав фальшив: людські цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ось чому п’єса називається «Ляльковий дім».






Яку людину можна назвати ввічливою.
Чому Генрік Ібсен назвав свою п’єсу «Ляльковим дім»?