Біблійні мотиви в романі Б. Л. Пастернаку “Доктор Живаго”
Біблія сама по собі багато значила для Б. Л. Пастернаку. В “Охоронній грамоті” він писав: “Я зрозумів, що, приміром, Біблія є не стільки книга із твердим текстом, ськільки записний зошит людства, і що таке все віковічне”. Тому цікаві біблійні мотиви в його тварчості. У романі “Доктор Живаго” одержали втілення як моральні сторони євангельського навчання, так і інші, пов’язані з головною ідеєю, принесеної Христом людству, “Смерті не буде”, – так звучить один з авторських варіантів назви майбутнього роману. На думку Пастернаку,
Юрій Живаго вважає, що безсмертя буде досягнуто людиною, якщо він стане “вільний від себе” – прийме на себе біль часу, прийме всі страждання людства, як сваї. І значимо те, що головний герой – не тільки лікар, але й поет. Збірник його віршів є результатом, підсумком життя. Це життя Юрія Живаго після смерті. У цьому – безсмертя людського духу. Ще одна тема, що хвилює Пастернаку, як і Достоєвського. Це тема духовного відродження особистості. Вана явно уплетена в ськладний романний ансамбль. Перші рядки книги (похорони матері Юры,
Раді торкнутися й пекло, і розпад, і розкладання, і смерть, і, однак, разом з ними рада торкнутися й весна, і Магдалина, і життя. И – треба прокинутися! Треба прокинутися й устати. Треба васькреснути”. А головний герой роману васькресіння розуміє так: “„.От ви побоюєтеся, чи васькреснете ви, а ви вже васькресли, коли народилися, і цього не помітили”. Доктор Живаго вважає, що людина в інших людях і є душу людини, його безсмертя: “В інші ви були, в інших і залишитеся. І яка вам різниця, що потім це буде називатися пам’яттю.
Це будете ви, що ввійшла до ськладу майбутнього”. Цікава в романі й ідея життя як жертви. Саме таким життям живуть герої роману. Для Пастернаку важлива тема співчуваючої тотожності душі однієї людини іншому, думка про неминучість віддати всього себе за людей. Симушка Тунцова в романі міркує: “…Адам хотів стати Богом і помилився, не став їм, а тепер Бог стає людиною, щоб зробити Адама Богом”. Героям Пастернаку властив любов до ближнього. В “Охоронній грамоті” автор писав, що “майбутнє людини є любов”. І про головного героя роману так говариться: “…все життя він намагався ставитися з любов’ю до всіх людей, не говарячи вже про близькі й сім’ї”. Є ще один герой – Микулицын, що, як і герої Достоєвського, живе любов’ю до ближнього. Це про нього ськазане в романі: “…він злочинно добрий, добрий до крайності.
Пошумит, покобенится й розм’якне, сорочку із себе зніме, последнею коркою поділиться”. У романі Пастернаку можна виділити два уклади буття: природне життя людей (час) і надприродна (вічність). Лише в контексті вічності життя людини й усього людства одержує для письменника зміст. Всі події роману, всі персонажі раз у раз проектують на новазавітний переказ, сполучаються з вічним, будь те явний паралелізм життя доктори Живаго із хрещеним шляхом, долі Лары з долею Магдалини, Комаровського – з диявалом. “Загадка життя, загадка смерті” – над цією таємницею б’ється думка автора “Доктори Живаго”. І Пастернак розгадує “загадку смерті” через життя в історії-вічності й у тварчості. От чому в труни Живаго любляча його жінка відчуває “віяння валі й безтурботності”. Цього письменника завжди неськінченно торкало чудо життя. Він ніколи не втрачав відчуття первинної краси того, що нас безпосередньо оточує. Цьому Пастернак віддав сває життя, і це, властива, його в ній тримало. Але він ніколи не відокремлював себе від часу, просто намагався затвердити гармонію того існування, з яким він прийшов у життя. От цим нам і доріг Пастернак. У цьому стан його якщо не вічної, те, у всякому разі, тривалому житті.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)