Біблійні сюжети й мотиви в українській та світовій літературі

Біблія – найвеличніша книга людства, яка містить заповіти Бога людям для усвідомлення їхньої гріховності та спасіння душі.
До біблійних образів, мотивів і сюжетів в усі часи зверталися письменники різних країн. У XІІІ-XVІІІ століттях не було митця, який би у своїх творах не звертався до Біблії. Не втратила ця Книга книг свого значення і в пізніший період. Біблійні образи й мотиви живили творчість і надихали на нові твори Г. Сковороду і Т. Шевченка, Данте і Шекспіра, П. Куліша і О. Пушкіна, Лесю Українку і Ч. Айтматова.
Філософ і просвітитель Григорій Сковорода називав Біблію своєю “возлюбленою невісток” і зазначав, що саме в духовному шлюбі з Книгою книг народилися найкращі його твори.
До Біблії звертався і Тарас Шевченко. З неї він брав вислови (як епіграфи до творів “Сон”, “Єретик”, “Великий льох”), мотиви, які по-своєму переробляв. Такої переробки зазнали десять псалмів Давидових. У сорок третьому псалмі читаємо:

Смирилася душа наша,
Жить тяжко в оковах! Встань же,
Боже, поможи нам
Встать на ката знову.

У сто тридцять другому псалмі митець

лине думкою в далеке майбутнє, в якому всі люди будуть рівними, житимуть, як брати. Найповніше Т. Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспільство, у поезії “Ісаія. Глава 35”, використавши пророцтва Ісаія, автора однієї з книг Біблії.
За переспіви біблійних псалмів бралися П. Гулак-Артемовський, Ліна Костенко, Дмитро Павличко. Біблійні сюжети розвивалися Іваном Франком у поемі “Мойсей”, Лесею Українкою у драмах “В катакомбах” та “Одержима”.
До невичерпного джерела Біблії, до її вічних тем і образів зверталися Б. Пастернак у романі “Доктор Живаго” і Бальзак у творі “Ісус Христос у Фландрії”. Зачаровує нас яскравими картинами втілення вічного сюжету “Майстер і Маргарита” М. Булгакова. Майже сорок років працював польський письменник Г. Панас над романом “Євангеліє від Іуди”, у якому Христос змальований людиною, але найвищої породи і природи, носієм особливих здібностей. Далекі від ідеальних християнських стосунків події зображено у романі “Собор Паризької Богоматері” В. Гюго. У творі тісно поєднані краса і потворність, добро і зло. Рівноправним героєм твору є собор, який втілює ідею добра, справедливості, любові, який є німим свідком трагічних подій і водночас символом можливості повернення людей до вічних цінностей.
Сюжети й образи Біблії мають символічне значення, до них, думаю, ще довго будуть звертатися митці різних країн, відшукуючи відповіді на вічні питання про добро і зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть.






Твір на тему зникає все а рідне слово вічне.
Біблійні сюжети й мотиви в українській та світовій літературі