Аналіз поеми “Паломництво Чайлд Гарольда”
Мабуть, самим знаменитим твором Байрона стала поема “Паломництво Чайлд Гарольда”, створення якої розтяглося на багато років( 1809-1818). Це ліричний щоденник, у якому поет виразив своє відношення до життя, дав оцінку своєї епохи, європейських країн, соціальних конфліктів суспільства. За словами Ф. І. Тютчева, Байрон був “могутнім, величним, захопленим ганьбителем світобудови”.
Байрона захоплює краса природи, яскравість і розмаїтість людської особистості – і в той же час він відкидає одне за іншим всі підстави європейського життя,
Поема складна для читання, тому що собитийний сюжет у ній слабшав, а героя затьмарила собою особистість автора. У той же час поема відрізняється надзвичайною силою емоцій, висотою інтелекту, філософською насиченістю.
Образ Гарольда
У першій пісні поеми герой, зайнятий “лише развлеченьями дозвільними”, втрачає інтерес до життя й відчуває самітність. Мир, що широко розгорнув перед “утікачем невгамовним”, не порушує його похмурості, але будить невтомно шукати змісту в житті. Навіть у любові Гарольд залишається хладним і хмурим.
Розкішна природа Лузитании, героїчна Іспанія, морська бура і ясне небо, воля й поетичне натхнення, народ і визвольна війна захоплюють Байрона; його мир величезний, динамічний, напружений і ярок поруч із тьмяними враженнями героя
Поет-Романтик шукає справедливості у світі, що представляє як можливість гармонії, що реально не здійснюється. Прекрасна природа Синтри сусідить із брудним Лісабоном, колись весела Севілья стала похмурої через криваву війну, що веде заради слави Тирана.
Слава тиранів і “коханців” війни(полководців, воєначальників) виявляється зруйнованої часом. Як і чудові палаци багатіїв.
Поет-Романтик у величезності своїх вимог до миру піднімається до докору до Бога, до богоборства. І автор теж приречений на розчарування й самітність. Природа відроджує людину до життя. Природа й радості простих людей розчулюють і автора, і його героїв. “Погляд прекрасних очей” Флоренс називає в Гарольде замилування – правда, “тільки восхищенье”. Наука любові привела “до старенью серця”. Самітність у світській юрбі веде поета до болю, збурюванню, а не до холодного відчуження. Визнаючись Флоренс, що цінує волю вище любові, автор гуманнее героя: “”И якби, про Флоренс дорогу, Могла любити душу, для почуттів глуха, Сама доля потурала б нам. Але, ворог ланцюгів, всі узи відкидаючи, Я жертв порожніх не принесу у твій храм і біль даремну тобі довідатися не дам. У цій гуманності поета-романтика проступає зв’язок з епохою Відродження.
Байрон скептичен у своєму відношенні й до релігії(яку відкидає), і до батьківщини(покинув), але жагучий патріотизм поета чується в гнівному докорі всім, хто ганьбить Англію. Але краса Греції не дозволяє поетові упокоритися з її падінням. Жагучий заклик до відродження країни, до звільнення від турецького панування пронизує другу пісню: “Про Греція! Повстань же на боротьбу! Раб повинен сам добути собі волю!” . Серед руїн прекрасної Еллади знаходить розраду в тім, що не можна вбити природу. Воля й любов, природа й поезія й у скорботному розпачі виявляються нетлінними, неминущими цінностями
(1 votes, average: 5,00 out of 5)