Життя Павла Грабовського – подвиг
Життя людини… Для когось воно протікає розмірено і спокійно, наче тиха річка, що красується серед високих берегів, лише іноді здригнеться золотава поверхня води від рвучкого вітру і знову безжурно понесе свої води широкою долиною. Життя ж інших нагадує бурхливий потік гірської ріки, що клекоче, напуває своєю водою все живе, з гуркотом перекочується з каменя на камінь, розбризкуючи життєдайні краплини.
Саме із стрімким потоком гірської ріки можна порівняти коротке (тільки 38 років), але яскраве життя відомого українського письменника
Дитинство майбутнього поета пройшло в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (нині Сумської області). Уже змалечку хлопець знав, що таке злидні, хвороби рідних, смерть батька, голод. Але маленький Павло мав сумирну вдачу. Виникло бажання “прийняти муки за Христа”.
Навчання розпочав спочатку в Охтирській бурсі, а потім продовжував у Харківській духовній семінарії. Спостережливе око юнака не могло не помітити різкого контрасту між словами проповіді та реальністю. Виникло рішення присвятити своє життя боротьбі за справедливість, покращення становища простого люду.
Але
Куди не піткнешся – панують кайдани,
То де вже спокою нам ждать?
І неспокійної вдачі поет долав перешкоди, несучи “ласкаву добрість до людей”, пригнутих до землі тягарем несправедливості, жорстокості, злиднів.
Гортаючи сторінки збірок “Пролісок”, “З півночі”, бачимо, що поет був захоплений самовідданими й пристрасними натурами, що були пройняті духом високої відповідальності перед суспільством.
Мало нас, та се – дарма,
Міцна віра рушить скали…
Тим загибелі нема,
Кому світять ідеали.
З висоти третього тисячоліття ми можемо не погоджуватися з якимись поглядами поета, але не можемо не схилити голову перед стійкістю переконань П. Грабовського, який присвятив життя боротьбі за світлі ідеали встановлення справедливості “шляхом любові та освіти”. Чи це не є загальнолюдським прагненням у будь-які часи?
Життя письменника – яскравий приклад патріотизму. Україна завжди залишалася для поета тією зіркою, що освітлювала тернистий шлях. З далекої Півночі лунали слова:
На хвилю б тільки збутись туги,
З неволі виглянуть на світ,
Спинить тяжке чуття недуги,
Украйні кинути привіт!
Усвідомлюючи те, що доля вже не напише світлих рядків на сторінках життя, поет все-таки залишився нескореним, мужньо переносив розлуку з батьківщиною.
Яскравим променем пронизало темряву душевних мук кохання до Надії Сигиди, яку він зустрів на етапі:
Таку не часто скинеш оком,
Такою тільки що марить…
А раз зустрінеш ненароком
– Навіки долю озарить!
Але знову трагедія: кохану було покарано за участь у повстанні політв’язнів. Дорогий і світлий образ Надії Сигиди поет проніс через усе своє життя. Тамуючи душевний біль, письменник поринає в творчу діяльність. Перекладацька діяльність, поява збірок поезій свідчать про велику працездатність П. Грабовського..
Останні роки життя письменник живе в Тобольську, одружується, але злидні, кволе здоров’я зробили свою руйнівну справу. У 1902 році обірвався життєвий шлях поета, який вірив, що
… добрим словом спогадає
Потомок вільний мертвих нас.
Ми віддаємо пошану справжньому синові України, життя якого дивує й захоплює. Життя, подібне бурхливому потоку гірської річки, яке стало джерелом патріотизму, стійкості, мужності, що живитиме ще не одне покоління українців, надихаючи на подвиги в ім’я світлої ідеї.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)