Вперед до волі, до борні, або Як написати твір за творчістю П. Грабовського

Ви любите боротися? Але не бити комусь “морду” чи вовтузитися у грязюці. Зовсім не потрібно боротися кулаками, можна це робити і словами, як Павло Грабовський. Вперед до волі, до борні! – ось ті головні гасла, якими можна позначити творчість автора, який не тільки своїм поетичним надбанням, а й власним життям довів, що справжній митець не може творити осторонь від свого поневоленого народу, він повинен бути у лавах борців за щастя простих людей. Програмним віршем поета можна вважати його поезію “Я не співець чудовної природи”:

Я не співець чудовної природи З холодною байдужістю її; З ума не йдуть знедолені народи, – Я їм віддав усі чуття мої.

Отже, головне завдання народного поета – відображати життя і боротьбу трудящих мас, а не захоплюватися красою природи там, “де плачуть”. Вподовж усього вірша звучить тверда впевненість у тому, що “світ з турботами всіма” все ж озветься у серці співців. Автор, створюючи узагальнену картину капіталістичної дійсності тих часів, доповнює її конкретними реалістичними деталями: “з-під соловйових хорів, мов ніж, вража скрізь стогін мужика”, “люд без житнього шматка” і т. п. П. Грабовський категорично виступив проти “солодкого” співу: “Де плачуть, там немає вже краси!” Справжній митець не може сприйняти дійсність як прекрасне, коли народ у ярмі, бо його поняття прекрасного нерозривно пов’язане з життям і щастям рідного люду і боротьбою за його визволення. Він підкреслював, що життя народу стане лише тоді прекрасним, коли трудящий люд здобуде волю, стане сам господарем свого життя. А здобути волю можна лише в боротьбі. І обов’язок кожного чесного митця – відображати боротьбу народу за своє соціальне і національне визволення. Значне місце в творчості П. Грабовського відведено змалюванню підневільного життя трудівника. Особливо хвилювала поета доля жінки. Наприклад, у поезії “Трудівниця” йдеться про долю сільської вчительки.

Твір починається відразу із розв’язки:

Мертва трудівниця-пані Біла, як віск, на столі Там почивала, заранні Збувшися скарбів землі.

З опису сільської школи ми дізнаємося про ту бідність і нужду, в якій жила вчителька, присвятивши себе народові, дітям. Для них вона була ясним променем у важкому й темному житті села, а для їх батьків – порадником і другом. Тому з таким болем і тугою прощається село з учителькою:

Гірко батьки заридали, Аж надривались малі.

Смерть своєї вчительки діти і їхні батьки сприйняли як особисте непоправне горе. Поет висловив глибоке співчуття до людини важкої долі, підніс ідею вірного і самовідданого служіння народові. Глибока і щира любов трудящих до померлої вчительки була найвищою нагородою за її працю. Вчителька вела дітей до щасливого майбутнього, до вільного життя. Тому і схиляється перед нею Грабовський. Поезія “Уперед” є бойовим закликом до ідейного...

протесту народної революції:

Уперед Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести “Життя – неминуча борба”.

Грабовський звертається до тих, “хто не хоче конати” під владою “катів-бузувірів”, закликає до бою святого, до повалення і знищення самодержавства:

Скиньмо владу катівбузувірів, Щоб людиною став чоловік! Знедолені народи йшли вперед, щоб нарешті скинути з себе ненависне “ярмо”. А ведуть їх борці-рево-люціонери, які сильні вірою у високі ідеали, в їх здійснення на землі:

Уперед проти хижих порядків! Гине войник чи здобич бере, Він стежки протира для нащадків, Його діло ніколи не вмре! Скрізь поет бачив муки і пекло, “всюди – злидні, скрізь незгода” на рідній Україні: випливаєш ти над мене У тій збагніченій красі, Що не зруйнують, серце-нене, Твої пекельники усі!

Красу і силу рідної країни поет бачив в основному не в пейзажах, не в чарівних картинах природи, а в народі. Про “велич простого народу” пише він в поезії “До Русі-України”. Грабовський висловлює тут впевненість, що велич простого народу запанує на Русі – тобто прийде час, коли народ сам визначатиме шляхи розвитку країни, свою власну долю: Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподіваного раю Від тебе власне сподівавсь. Поет свято вірив у світле майбутнє українського народу. Ця віра допомагала йому у невільницькому житті (він був засланий на каторгу до Сибіру), була провідною ідеєю всієї творчості. Заклик “щоб ні пана більше не було, ні хлопа” – це не тільки бажання поета-революціонера, а й тверда впевненість:

Побачать вбогі України діти

Будуче славетне, будуче прекрасне!

Тільки на сили народні покладає надії П. Грабовський і глибоко розуміє, що можна лише “розірвать гуртом кайдани”, лише:

Через власні свої дії Здужа люд наш устояти, І справдяться ті надії, Що не згине наша мати!

Грабовський вірить в український народ, вірить, що одвічне прагнення якого до волі ще живе в його серці і кличе у бій, який коли-небудь обов’язково завершиться перемогою.

Він шукає тих, кому набридло бути рабами та хлопами: Українці, браття милі, Відгукніться, де ви є; Чи живі ще, чи в могилі

Давня слава загниє? Що і як аналізувати, ви зрозуміли. Головне, щоб через усі вірші проходила думка про волю, як її здобути, хто її здобуває чи буде здобувати. Зрозуміли? У вступі ви можете написати про самого Гра-бовського, що він був полум’яним патріотом, революціонером, за що й був засланий на каторгу, з якої і не повернувся. Далі не забудьте відзначити, яка основна думка його творчості, інакше вступна і основна частини будуть непов’язані між собою. У висновку непогано було б написати, що мрії Грабовського про вільне життя для українського народу здійснилися. Взагалі, цю тему потрібно зв’язати з дійсністю, із сучасністю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Вперед до волі, до борні, або Як написати твір за творчістю П. Грабовського