Життя і творчість Павла Грабовського

Життя і творчість П. Грабовського є яскравим прикладом служіння народові, відданості своїм ідеалам. Основну частину спадщини П. А. Грабовського становлять поетичні твори. Пристрасна глибокоідейна творчість поета була складовою частиною його подвигу і йшла в одному руслі з натхненним словом І. Франка та Лесі Українки. В один табір із цими визначними постатями Грабовського ставили не лише громадянські мотиви, а й висока мистецька довершеність його творів.

“Поезія мусить бути одним з чинників поступу загальнолюдського, а в рідному краю,

зокрема, – загальнонародним, засобом боротьби з світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених. Така її задача!” – писав П. Грабовський у статті “Дещо про творчість поетичну”.

Взірцем для нього завжди була творчість Т. Г. Шевченка, якого він вважав “поетом-борцем, найкращим діячем громадським”. З особливою силою ці думки висловлені Грабовським у його поетичних творах.
Поет-патріот, він глибоко сприймав до серця відсутність у багатьох поетів громадянських мотивів, живого зв’язку з сучасністю. “Не все співати нам про квіти та любуватися Дніпром”, – застерігав він своїх сучасників.

Зв’язок з народом, відстоювання його інтересів – ось справжній патріотичний обов’язок кожного поета:

Народ, покинутий на злидні,
Народ, плазуючий у млі,
Повинен стратить риси рідні,
Безслідно стертися з землі!

Цю останню строфу “Поетам-українцям” П. Грабовський обрав епіграфом до першої збірки своїх віршів “Пролісок”. Вона мала засвідчити і справді засвідчила прихід в літературу поета, який не уявляв свого життя і своєї творчості поза інтересами народу, поза його боротьбою за щасливе майбутнє і закликав інших до вірного і самовідданого йому служіння.

Програмним твором П. Грабовського по праву вважається поезія “Я не співець чудовної природи”.
“Де плачуть, там немає вже краси”, – констатує Грабовський. Свідомість поета-громадянина вражають “Знедолені народи”, “Люд без житнього шматка”. Там, де “людці, що до вітхнення вдатні”, чують “соловйові хори”, Грабовського, “мов ніж, вража скрізь стогін мужика”.

Ідеал Грабовського – віддати всі найкращі почуття народові знедоленому, настроїти серце, щоб воно було надчутливішим до людського горя, щоб у ньому оживав “мир з турботами всіма”.
Але відтворювати народні страждання – цього ще не досить. Треба повести народ на боротьбу, привести його до перемоги.

Ці думки, висловлені, зокрема, у поезіі “Співець”, перша частина якої являє собою наказ громади співцеві:

Не згадуй же про вічну мглу труни,
Не згадуй же про мертвий сон могили,
А засівай зерном добра лани,
Щоб найплідніші жнива уродили!

Образ сіяча переріс у творчості Грабовського у символ борця за народні інтереси.
Слово поета, відданого народові, Грабовський називає віщим словом, але одночасно воно і “сміливе слово”:

Сміле слово – то наші гармати…

Поет часто звертався до зображення народного життя. Картини життя трудящих не були ідиалізованими – вони вражали поетове серце, викликали насичені гнівом і ненавистю до гнобителів рядки. Поет малює конкретні, ніби вихоплені з життя образи, картини. Такими є поезіі “Робітникові”, “Швачка”, “Трудівниця”, “Спроби”, “З життя…”.

Каторжна праця швачки, праця на інших, на змані-жених і вередливих паненят “кров висисає…”. “Вільна неволенька” – цей вдало підібраний оксомюрон найбільшою мірою характеризує підневільну працю у експлуататорському суспільстві.

Однак Грабовський вірив у красу і силу народу, у вірші “До Русі-Украйни” він висловлює впевненість, що велич простого народу запанує на Русі – тобто прийде час, коли народ сам визначатиме шляхи розвитку країни, свою власну долю.






Рятівна сила кохання майстер і маргарита.
Життя і творчість Павла Грабовського