Жінка, мати, Берегиня
Все прекрасне на землі – від світла сонця, від кохання жінки, від молока матері.
Суворими шляхами йшла наша Вітчизна до сьогоднішньої свободи і незалежності.
Горді мужі Київської Русі, князі та воїни, відважні запорозькі лицарі заступали шляхи ворогам, воювали, боронили свій рідний край.
А жінки тим часом оберігали домашнє вогнище, народжували дітей, омивали рани чоловіків-воїнів, молили Бога.
Жінка продовжувала рід людський.
Наче зіткана з сонячного проміння, встає перед нами на путивльському валу Ярославна, заклинаючи сили
Вірно чекає свого чоловіка-козака Горпина Чурай, і гірко оплакує його героїчну смерть. Символом творчості та вірності стає їхня дочка – Маруся.
Чарує нас своєю красою, ніжністю і поетичністю Наталка Полтавка Котляревського.
Кохання надихало людей на подвиги і творчість. Образ коханої жінки оспівували усі митці. У кожного своя кохана, але всі разом створюють узагальнений ідеал української жінки: ніжної і вірної, чесної трудівниці, надійної жінки-Берегині, що зберігає в домі тепло.
Світ завжди благословляє
і сонце,
і серце, що кохає
(В. Симоненко)
Цілу галерею жіночих образів створює Шевченко. Його жінки – знедолені і безправні, але скільки душевної краси у наймички – Ганни, що заради щастя сина відмовляється від можливості називатися його матір’ю. “Нічого кращого немає, як тая мати молодая” – говорить він.
Матері вирощували героїв і геніїв, матері дарували свою любов не лише своїм власним дітям, як Марія Стоян з оповідання Довженка “Мати”. “Прощайте, мамо! – кажуть їй у останню хвилину поранені льотчики. – З вами і вмирати не страшно!” Сердечно говорить А. Малишко про “посивілу невмирущу матір двох десятків дочок і синів” – цілого загону.
Велике материнське серце прагне відігріти весь світ.
Скільки пісень, віршів, інших творів мистецтва присвячено матері!
Найчастіше образ матері – образ скромної, але величної душею селянки, “сивої горлиці”, яка “ночей не доспала”, що проводжаючи сина в життєву дорогу “рушник вишиваний на щастя – на долю дала”.
Продовженням роду, теплом домашнього вогнища – усім завдячує мо ми їй. Не можна про це забувати:
Бо, хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
(Т. Г. Шевченко, “І мертвим, і живим…”)
Материнство – синонім людяності, добра, самозреченості. Матір усе готова віддати своїм дітям.
Вклоняється світ таким матерям, благословляє це величне і ніжне ім’я – Ненька, Мати, Мадонна!
За них, рідних, билися завжди з ворогами захисники Вітчизни.
Тож вклонімося доземно жінці, матері, яка в тяжкі роки війни та у буденній праці вміла бути і “сестрою-жалібницею”, і “жоною-трудівницею”, що оберігала і ростила дітей, вчила любити добро, правду, людей, несла вірність “як свічу ясну”.
І хай збудеться мрія Тараса про ті часи, коли:
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)