“Посіяла мати чорнобривці біля хати” (за поезією М. Сингаївського)

Україна – наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і живемо. Це земля наших батьків, дідів і прадідів. Усім нам безмежно дорога наша мати Україна, і хоч би куди закинула доля українця, його душа залишається тут, де “тихі води і ясні зорі”, де народна пісня бринить найглибиннішйми почуваннями, а чорнобривці народжують у пам’яті найдорожчий образ матері.
Споконвіку українці кохалися у квітах. їх завжди сіяли біля хати, у дворі, на городі. Вони постійні супутники нашого життя. У народі кажуть: “Без верби і калини нема України”. А хіба можна...

уявити її без яскравих жовтогарячих чорнобривців? Чарівна сила цих квітів не тільки у їхній красі. Вони здатні передати складну гаму потаємних людських почуттів, розповісти про радість і печалі, нагадати давно минулі події.
Поет Сингаївський створив пісню “Чорнобривці” як пам’ять-спогад про свою неньку:
Як на ті чорнобривці погляну, Бачу матір стареньку, Бачу руки твої, моя мамо, Чую ласку твою я, рідненька.
Чарує, хвилює, радує, пробуджує особливі почуття ця невеличка квітка. Та кожному хочеться милуватися ніжністю пелюсток, п’янким ароматом, яскравим кольором. Вони навіюють радість, щастя і сподівання на прекрасне майбуття.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...