Закони історії в поетичній спадщині А. А. Блоку (На прикладі поеми “Дванадцять”)
1. Шлях горя й страждання. 2. Нові віяння часу. 3. Всупереч законам історії. Закономірність історичних явищ обернено пропорційна їх духовності В. О. Ключевский Протягом свого життя люди не раз зіштовхуються з таким поняттям, як закон. І тоді перед ними встає нерозв’язне питання: яким з них варто підкорятися, а яким немає.
Серед них можна виділити наступні: етичні, моральні, історичні. І в кожної людини складається своє відношенню до цих понять, незважаючи на те що вони можуть мати певне тлумачення не тільки на словах, але й на папері У творчості
Вона переборює не тільки простір поля, але й підкоряється законам історії, які вказують їй шлях через горе й страждання. І вічний бій! Спокій нам тільки сниться Крізь кров і пил… Летить, летить степова кобилиця И мне ковилу…
Творчі
Блок розумів, що прийшов час “переробити всі”: “Улаштувати так, щоб усе стало новим; щоб брехливе, брудне, нудне, потворне наше життя стало справедливим, чистим, веселим і прекрасним життям”. Своє відношення до революції й законів історії Блок виразив не тільки у своїх статтях, але й поетичній творчості. Самим яскравим серед добутків є поема “Дванадцять”, що відбиває позитивне сприйняття революції. Поет досить правдоподібно описує тих, хто стає знаряддям закону, хто повинен нести нове життя – це голота. Замикайте стажи, Нині будуть грабежі!
Відмикайте льоху – Гуляє нині голота! Але саме вона може принести народу те розкріпачення, примара якого він побачив в указі від 1861 року. Закони історії говорять про те, що у швидкому майбутньому можливо духовне звільнення й моральне відродження народу, тим більше старий мир уже позбавлений сприятливих позицій.
У поемі він з’являється в досить жалюгідному обличии. Це буржуй, що на перехресті сховав ніс у комір, не приймаючи в такий спосіб і саму революцію й нові віяння часу Це й піп, у житті якого немає тепер колишніх веселощів. Автор використовує й символічний образ жалюгідного пса, що досить барвисто описує те, що в новому житті їм немає місця.
А поруч тиснеться вовною твердою хвіст, Що Піджав, паршивий пес. Але закони історії ставлять перед людьми досить важливе й нерозв’язне питання. Він стосується не тільки моральних основ змін, що відбуваються, але й співвідношення особистого й загального в цьому світі. Блок приділяє останній проблемі досить пильна увага. Вона відбита в особистій трагедії Петрухи, що вбиває Катьку й разом з нею часточку своєї душі Він ніяк, у порівнянні зі своїми товаришами, не може оправитися від цього шоку.
Петруха дає барвистий портрет тої, котру, імовірно, зміг би простити, якби вона повернулася до нього, а не залишилася з новим залицяльником. Трагедійність описуваної ситуації надає й те, що Ванька, що проводив всі дні з Катькой у шинку, не тільки не примикає до цього ходу, але й стає чужим для нього. – Ванюшка сам тепер багатий… – Був Ванька наш, а став солдат! Він віддає спільну справу заради особистого добробуту.
Йому далекі всі нові віяння. Він не готовий разом з тими дванадцяти пожертвувати всім заради загального добра. Петруха в оточенні своїх товаришів надходить зовсім по-іншому. Він розуміє значимість їхнього ходу не тільки для якогось певного містечка, але й для всього миру.
Ми на Горе всім буржуям Світову пожежу роздуємо, Світова пожежа в крові – Господи, благослови! Образ Петрухи відбиває позицію самого автора про співвідношення особистого й загального в момент кардинальних змін. Він відзначав, що тим людям, які живуть у цей історичний момент, випала унікальна можливість бути свідками світової пожежі. Тому треба, на думку поета, “якнайменше пам’ятати про особисті слабості й трагедії”. Однак Блок співпереживає Петрухе і його трагедії Він у своїй лаконічній по описі подій поемі відводить значне місце для зображення історії Катьки.
При цьому вона в нього залишається живій, рухливій, простій росіянці жінкою. Але на Катьке залишають свій відбиток і історичні події. Вона теж мимоволі підкоряється законам того часу: гуляла з юнкерьем, тепер пішла ссолдатьем.
Але Катька в якімсь ступені знайшла те місце, де можна було б зберегти й частина свого особистого життя. Вона не треба спільній справі, але дозволяє іншим звільнити свою душу від того вантажу, що звалює на плечі людей історія. ех, ех, згріши! Буде легше для душі!
Можливо, тому вона була так дорога Петрухе. З нею він розумів, що особисте щастя можливо. Але коли воно встало в розріз зі спільною справою, то йому довелося зробити інший вибір – стати не стільки свідком, скільки учасником цих подій. І в цьому нього підтримали саме товариші, які змогли знайти потрібні слова, щоб розсіяти сум і тугу Петрухи. Убивство Катьки один з дослідників творчості Блоку В. Н. Орлів називає перешкодою або пасткою старого миру.
Але воно не зупиняє на полпути молодого червоногвардійця Він знайшов у собі сили переступити цей бар’єр і продовжити свій нелегкий шлях. І в цьому йому допомогли товариші, які не залишили його в лиху. У такому описі ситуації у творчості А. А. Блоку немов зливаються особисте й суспільне, але тільки при тім умові, коли воно однаково підпорядковано спільній справі.
Але автор не тільки погоджується, але й у якімсь ступені суперечить законам історії Одним з таких стає кінець добутку, коли з’являється образ Христа. Ті, хто намагався побудувати Росію на новий лад, відкидали для себе й нового суспільства релігію. Однак даний образ однаково з’являється в добутку. Саме їм Блокхотел показати, що, незважаючи на те що дванадцять чоловік хочуть знищити все на своєму шляху, їхній рух і сам хід має моральні основи. Саме таке значення й використовує у своєму тексті автор.
Сам поет визнавався, що не знає, чому він вибрав Христа. Адже історичні закони повинні були запропонувати як центральна фігура якогось вождя, що зміг би повести народ до нового життя Але поет показує, що в будь-яких історичних змінах завжди повинна бути моральна складова. Тому образ, узятий як такий символ, автор оберігає від куль і закриває його білою завісою снігу, незважаючи на те що той несе не червоний, а кривавий прапор.
Але він кристально чистий, якимись і повинні бути душі тих, хто будує новий мир і підкоряється законам історії. У них не повинне бути болі й страждання, тому що вони покликані нести відновлення й відчуття світла й надії на краще майбутнє, тим більше ніжною ходою з ними йде сам Христос. …Спереду – із кривавим прапором, И за хуртовиною не бачимо, И від кулі непошкоджений, Ніжною ходою надхуртовинним, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд – Спереду – Ісус Христос. Блок немов сам виробляє для свого поетичного полотна закони історії. Вони опираються на реальні події, але в кожному з них Блок намагається показати те, що будь-які зміни повинні грунтуватися на моральності й моралі.
Тільки в такому положенні вони будуть не тільки руйнувати, але залишати в душах людей надію на світле майбутнє. Поет розуміє, що нам неминуче доводиться підкорятися законам історії, але він залишає за нами право самим вибирати шлях, по якому потрібно йти. Такою дороговказною ниточкою в поемі є образ Христа. У нашім житті таким повинне стати розуміння того, що можна все зруйнувати, як те диктує час, але не можна вбивати в собі ті часточки моральності; які збереглися в нашій душі.
Можливо, ми повинні поступитися загальному пориву, але А. А. Блок показав на прикладі Петрухи, що серед такої маси є ті, кому не далеке жаль. І раз такі люди є, то можна сподіватися, що саме вони зможуть замінити Христа, що, дотримуючись законів історії, вибрав шлях моральності й морального вдосконалювання