СОЦІАЛЬНІ МОТИВИ В ЛІРИКУ А. БЛОКУ

Поетична творчість А. Блоку – одного з найбільших поетів в історії російської лірики – було насичено духом сучасної йому епохи, суперечливим, тривожним, пронизаним відчуттям близької катастрофи. Його поезія стала втіленням духовних шукань російської інтелігенції того часу, розчарованої у вікових ідеалах, що ненавидить сьогодення, що жадає відновлення. Треба сказати, що герой ранніх добутків Блоку, приміром, циклу про Прекрасну Даму, з’являється безсумнівним індивідуалістом, далеким від життя суспільства. Піднесена любов до ідеальної

діви не залишає місця для політичних страстей. Але потім, сформувавшись як поет, Блок відкрив для себе мир зовнішній, мир “бур і тривог” свого часу – тому що теперішній художник не може стояти осторонь від життя, не може бути поза часом і поза простором

За словами самого Блоку, почуття кожного щирого поета, а виходить, і вся його поезія, аж до ритму й розміру його віршів, “викликані його часом”. Вірші самого, здавалося б, абстрактно-символічного характеру часто обумовлені подіями життя

” чиВсі спокійно в народі?” – так, у формі питання, звучить назва одного з ранніх віршів Блоку. Народ неспокійний

– він “влади не хоче”, він говорить “про нову волю”. Невизначеність, неясність, умовність поетичної ситуації відбивають характерну для Блоку поетику символізму. Ці вірші ще не можна віднести до властиво цивільної лірики, але вже в них проявляється процес зародження у творчості поета соціальних мотивів. Уперше ж вони гостро й чітко представлені у вірші “Фабрика”. Картина фабричного життя також змальована в символістських тонах, але проте соціальна спрямованість добутку не залишає сумніви, і вона – у протиставленні миру робітників і миру хазяїв:

Вони ввійдуть і розбредуться,

Навалять на спини лантухи

И в жовтих вікнах засміються,

Що цих жебраків провели. Для вірша “З газет” Блок взяв підкреслене прозаїчна назва: перед нами – випадок з життя. І хоча автор нічого не говорить про причини самогубства героїні, але очевидно, що це ще одна жертва “страшного миру”.

“Піднімалися з тьми льохів” – вірш про пробудження в народі невдоволення, бажання змінити своє життя. Що буде з тими, хто дивиться на, що відбувається з вікон екіпажів? Що буде з героєм і його середовищем? Поет без страху дивиться на рух потоку:

Нехай нас замінять нові люди. Гніву й презирства до суспільства, якому далекі ідеали й краса, виконано вірш “Я вам повідав неземне”. Герой дарма шукає у світі проявів високого духу: Я бачу: ваші діви сліпі, У юнаків безогнен погляд

В 1905 році Блок пише два вірші, у яких він у поетичній формі виражає ідею скинення самодержавства як історичну необхідність. Передчуття близької катастрофи підсилюється за допомогою повторів зворотів “ще” і “ще не”: “Ще прекрасно сіре небо, ще безнадійне сіра далечінь…”, і в другому вірші: “И голос чорни багатострунний ще не владний над Невою”.

“Ситі” – зразок соціальної сатири, у якому автор малює мир “важливих чрев”. Їхнє життя вбоге й нудна. Блок порівнює неї із прогнилим хлівом, приреченим нараз-

Рушение. Знаменно, що герой не ратує за революційне насильство, пропонуючи інший, “природний” вихід:

Нехай доживуть своє століття звично – Нам жаль їхня ситість руйнувати. Лише чистим дітям – непристойно Їхній старій нудьзі наслідувати. Почуття розчарування в революційному русі, гіркота поразки визначають звучання наступних віршів Блоку. Він гірко зауважує:

Так. Бура цього років пройшла.

Мужик поплівся бороздою.

Але ще довго в поезії його будуть звучати заклики:

Агов, устань і займися й пали!

Агов, підніми свій вірний молот…

Мир поезії Блоку – це мир міста, мир Петербурга. Міські пейзажі, картини й у житті городян передають загальну атмосферу епохи. Місто не тільки тло, але й діюча особа. У творчості Блоку, що продовжує традицію європейського символізму, вона з’являється як душу всього миру, його сутність. Місто повне повсякденної прози, що харчує поезію, на його вулицях звучать те багатоголосся, що освіжає мову літератури. Сюжет блоковских віршів багато в чому визначається ситуацією міста. Його Петербург (“всесвітнє місто”, як називає його сам автор) теж у якімсь ступені місто-спрут, що спотворює долі людей:

Та й мене без усяких приводів

Загнали на горище.

Ніхто моїх не слухав, доводів,

И вийшов мій тютюн

Знедолені його поезії – мешканці підвалів і горищ:

Що на світі вище Світлих горищ?

Бачу труби, даху

Далеких шинків

Місто – місце, де гинуть люди, де людин приречений на тяжку працю, нестаток, хвороби. І в той же час місто – обитель “ситих”, жебраків духом. Примітно, що у вірші “Поети” Блок виносить місце дії за межі міста:

За містом виріс пустельний квартал

На грунті болотної й хиткої.

Там жили поети…

Тим самим автор відкрито протиставляє два мири – мир обивателів і мир людей мистецтва:

Ти будеш задоволений собою й дружиною,

Своєю конституцією куцої,

А от у поета – всесвітній запій,

И мало йому конституцій!

В 1917 році Блок пише:

Так. Так диктує вдохновенье,

Моя вільна мрія.

Все ллє туди, де униженъе,

Де бруд, і морок, і вбогість

ПОЕТ романтичного складу, Блок проголошує: “В епохи бур і тривог душу поета також сповнюється бурою й тривогою”. І всією своєю творчістю він прагнув довести це. Він гостро почував настання катаклізмів у житті країни. Всім тілом, всім серцем він вслухувався в гул епохи. Його поезія – результат цього процесу світосприймання. У ній нам виявлений образ миру, де нерідко панує вбогість і несправедливість, злість, насильство, рабство, де стражданнями одних досягається ситість інших. Загальний пафос поезії Блоку можна визначити як романтико^-революційний, звичайно, із символістським ухилом. І, хоча його добутки далекі від революційно-агітаційної лірики Маяковського, сам поет завжди на стороні слабких і страждаючих






Людина без друзів дерево без коріння.
СОЦІАЛЬНІ МОТИВИ В ЛІРИКУ А. БЛОКУ