“Душу ширяла вгору й там зірку знайшла” Учнівський твір gо ліриці О. О. Блоку

Блок! Без нього я не можу представити нашу більшу літературу. Владимир Маяковський писав: “Творчість Олександра Блоку – ціла поетична епоха”. Блок як би з’єднує два століття російської культури. У ранніх віршах він продовжує традиції інтимної лірики Жуковського, Ферта, потім у його поезії з’являються мотиви, родинні віршам Лєрмонтова:

Я, отрок, запалюю свічі, Вогонь кадильний бережу, Вона без думки й без мовлення На тім сміється берегу.

Останні добутки перегукуються із творчістю Маяковського й знаменують початок нової поезії:

Устану я в ранок мрячне, Сонце вдарить в особу. Ти чи, подруга бажана, Входиш до мене на ганок? Навстіж ворота важкі! Вітром пахнуло у вікно! Пісні такі веселі Не Лунали давно.

Підйом революційного руху на грані двох століть вдихнув у Блоку нові творчі сили. Все частіше й частіше поет звертається до соціальних проблем:

Ще прекрасно сіре небо, Ще безнадійне сіра далечінь, Ще нещасні, прохальні хліби, Нікому не жаль, нікому не жаль! Поет говорить про те, що народ ще не прокинувся до своєї щирої діяльності: І предок царствено-чавунний

Всі так само марить на змії. І голос чорни багатострунний Ще не владний на Неві. Царське самодержавство в образі пам’ятника Петрові І (“Мідного вершника”) протипоставлена музиці народного протесту. Блок вірить у революцію, придивляється до народу.

Я вірю: нове століття зійде Серед всіх нещасних поколінь. Говорить: “Є Росія, що, вирвавшись із однієї революції, жадібно дивиться в очі інший”. У ці роки поет широко ставить проблему людини, пише – про долі народу: У голодній і великій неволі: И день не в день, і рік не в рік. Коли ж виколоситься поле, Зітхне принижений народ? Тут звучать нотки, некрасовська біль за долю знедоленого народу. Олександр Блок не призиває до відкритої боротьби, але питання, поставлений у категоричній формі, сприймається як заклик. Все просто, ясно, зрозуміло. У своїй поезії Блок треба від земного до піднесеного. У вірші “Про доблестях, про подвиги, про славу…” поет пише про земну любов, про реальну жінку, що пішла від улюбленого. Улюблена викликає в ліричного героя не гнів, не розчарування, а тривогу за її долю.

Не знаю, де притулок своїй гордині Ти, мила, ти, ніжна, знайшла…

У віршованому циклі “Вільні думки” Блок пише про велике почуття людини, злитого воєдино з навколишнім світом, із природою. Це злиття з миром, незважаючи на смуток у віршах, шукало виходу в майбутньому. “Якщо ви любите мої вірші, – писав поет, – переборіть у них отрута, прочитайте в них про майбутнє”.

Земне серце холоне знову Але холоднечу я зустрічаю грудьми. Зберігаю я до людей… Нерозділену любов. Але за любов’ю – зріє гнів, Читати в очах чоловіків і дівши Печатка…

У роки, коли жив Блок, у Росії відбувалися більші історичні перетворення. Тонкий художник, що гостро реагує на навколишнє життя, Блок не міг не звернутися до теми Батьківщини:

Русь оперезана ріками І нетрями оточена, З болотами й журавлями, І з мутним поглядом чаклуна.

Звертаючись до Росії, поет виражає впевненість: “Не пропадеш, не згинеш ти”.

Олександр Блок – лірик. Тому й осмислення Батьківщини в нього своєрідне, ліричне. Він не спостерігає за нею з боку, а сам є її часткою, відчуває її біль, радується разом з нею:

Росія, убожіючи Росія, Мені хати сірі твої, Твої мені пісні вітрові – Як сльози перші любові.

Ліричний герой, що злився воєдино з Батьківщиною, оглядається на минуле, живе її майбутнім: “Усе, що було, усе, що буде, обступило мене: точно ці дні живу я життям всіх часів, живу музиками моєї Батьківщини”.

Блок бачив Росію в постійному русі. “Росія – бура”, – говорив він. Захід у крові Із серця кров струменіє. Плач, серце, плач… Спокою немає! Степова кобилиця Несеться навскач!

Тема Батьківщини проходить через всю його творчість. Смуток, зневіра, песимістичні ноти в поезії Блоку були викликані усвідомленням тупика, у який зайшов старий мир. Коли поет осмислив зміст прийдешніх змін, у його поезії зазвучали життєстверджуючі ноти, які переросли в гімн Батьківщині. Поет завжди вірив у мир “прекрасний і по-людському простий”. Він був упевнений, що “важке треба перебороти, а за ним буде ясний день”: Нехай душить життя сон важкий, Хай здихають у цьому це, – Бути може, юнак веселий У прийдешньому скаже про мене: Простимо – хіба це Прихований двигун його? Він весь – дитя добра й світла, Він весь – волі торжество! Таким Олександра Блоку сприймає нині увесь читаючий світ.






Сопілка переказ.
“Душу ширяла вгору й там зірку знайшла” Учнівський твір gо ліриці О. О. Блоку