Єдина в світі
Биття серця, радість, що оточує нас, окрилена мрія про ідеали, благородний порух до вираження себе у творчості, любові, щасті, людській відданості, віра у власні сили у найтяжчі хвилини життя, радість перемог, усвідомлення своєї значущості – все це від матері. Мати не тільки народжує, вона одухотворює жмуточок життя духом свого народу, рідним словом, думкою, любов’ю й ненавистю, відданістю і непримиренністю зі злом. Завдяки найдорожчій у світі людині ми відчуваємо єдність з народом, але разом з тим кожен для матері – єдиний у світі. У її лагідних
Образ матері для кожної людини є найсвятішим. Талановиті люди висловлюють, зображують фарбами чи звуками безмежну вдячність рідній людині за терпіння, за ночі, що недосипала над ліжком хворої дитини.
Пересічні люди плекають у серці краплини ніжності й любові, благоговіння перед найріднішою у світі.
Геніальний поет українського народу Т. Г. Шевченко у своїй творчості звертається до зображення образу жінки-матері. М. Рильський відзначав: “Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Почуття матері – це згусток моральної чистоти та досвіду. Панас Мирний у соціально-психологічному романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” зображує стриману нестатками любов головної героїні Мотрі до сина. Вона розуміє й співчуває Чіпці, його стражданням, підтримує в душі порухи протесту проти несправедливості. Але й проклинає сина, коли став він грабіжником і вбивцею. Вона прощала кривди, спрямовані на неї але кривавий злочин – убивство селянської родини – прости -, и не змогла, сама видала сина представникам влади.
Справжня жінка мати – може бути ніжною, як пелюстка троянди, й твердою, непримиренною до зла, наче криця.
Гідна пошани й щирого захоплення мати відомого українського кінодраматурга О. Довженка Одарка Єрмолаївна, яка перенесла велике горе – дванадцятеро дітей поховала. Але ні злидні, ні тяжка праця не вбили в ній людяності, чуйності, лагідності й доброзичливості. В автобіографічній повісті “Зачарована Десна” читаємо: “Нічого в світі так не любила, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість…” У цьому короткому монолозі матері – її світогляд, натура, благородна місія невтомної селянки, що покликана прикрашати землю квітом і дітьми.
Найдорожчою для поета А. Малишка була мати ївга Базилиха:
Бувало, мати, Ївга Базилиха –
До неї й досі спогадом лечу,-
В зимовий вечір заспіває стиха…
Яка ж магічна сила прихована у душах матерів? Безперечно, це краплини добра, добродійства, високої інтелігентності.
Вдячним і ніжним синівським поклоном матерям є “Пісня про рушник”. А. Малишко скупими, але точними штрихами змалював солов’їні гаї, поля край села, росянисту доріжку. А над усим цим – незрадлива й ласкава усмішка й очі матері. Поет пригадує, як вона не досипала ночей, як у скорботний час проводжала сина в далеку дорогу, що символізує життя.
Але, на жаль, далека дорога людини має кінець. Тема непоправного болю втрати, любові до матері, вірності її світлій пам’яті високохудожньо розкрита в циклі “Сиве сонце моє” Б. Олійника. Поет стверджує: “Умирають матері, та не вмре ніколи Мати”.
Тож бережімо найріднішу у світі людину, постійно піклуймося про чистоту джерела, з якого п’ємо з першого свого дихання й до останньої миті життя. Бо живемо й дивимося в очі інших людей лише настільки, наскільки залишаємося дітьми своїх матерів