Хто винний у скрутному становищі старих хазяїв вишневого саду?
Коли кажуть про дорослу людину, що їй випала тяжка доля, тому що вона потрапила у скрутне становище, виникає питання, а як вона себе у цих обставинах поводить? Можна багато чому знайти виправдання, казати скільки завгодно красивих слів – і нічого не робити, чекаючи якоїсь манни небесної, втручання потойбічної сили. Більш того, скрутне становище – це індикатор людської особистості, перевірка істинності її слів. Любов Андріївна Раневська, добра, чуйна, делікатна жінка, вміє бути глухою і сліпою у ставленні до найближчого й найдорожчого. Вона
Навіть гроші, що надіслала її колишня свекруха, Аніна бабуся, вона візьме з собою до Парижа, не думаючи про дочку. Можна красиво говорити
Такий самий і Гаєв – майстер красивих слів і поз, тільки більш безцеремонний з людьми, що нижчі за нього станом. Майже жебрак з великими панськими замашками! Він вихваляється, що весь свій достаток проїв на льодяниках, і збираться служити урядовцем у банку… Старий Фірс ходить за ним, як за малям, перевіряючи, чи не забув надіти пальто і калоші. Вони самі винні у цьому становищі, бо зробили його своїми руками. Дуже влучно сказав про них Горький: “Егоїстичні, як діти, та кволі, мов старі,
Вони запізнилися вчасно померти і скиглять, нічого не бачачи поруч, нічого не розуміючи, – паразити, позбавлені сили знову присмоктатися до життя”.
Єрмолай Лопахін – купець, який сам домігся великого достатку, пристосувався до життя навіть у складних умовах відмирання старого укладу життя і становлення нових капіталістичних відносин. Він не пропустить того, що саме йде до і рук, на чому можна непогано заробити. Лопахін не буде роздумувати, чи естетично розбити маєток на ділянки і здавати в оренду, а вишневий сад вирубати.
На його виправдування можна сказати, що він спочатку пропонував це колишнім хазяям.
Є ще причина у Лопахіна, щоб купити саме цей маєток. Ця купівля – його розрахунок з минулим, доведення усім і самому собі свого перевтілення: “Я купив маєток, де дід і батько були рабами, де їх не пускали навіть на кухню…” Приховане бажання – стати, нарешті, рівнею старим знайомим – пані Раневській та Гаєву, але він ще не розуміє, що тільки грішми це не владнаєш…
Навіщо у п ‘єсі виведено образ Фірса? Цей епізодичний образ – та сама маленька роль великого актора, ця остаточна деталь, без якої не може Чехов. Фірс – анахронізм, відбиток минулого, майже музейний експонат. Він залишився у суспільстві як уламок минулої доби ще з колишніх змін – кріпак, що добровільно відмовився від вільної, бо не уявляє своє життя без хазяїв, без того, щоб не бути нянькою при Гаєві і не обожнювати Раневську, що виросла, вийшла заміж і почала старітися у нього на очах. Він не сміє бачити їхніх помилок і суперечностей, навіть у думках нікого не засуджує, на все знаходячи виправдання.
Навіть коли його, хворого, забули у забитому будинку, він думає тільки про те, як там Гаєв без теплого пальта. Так все життя минуло, немовби й не жив. Цей образ – ще одне свідчення марного паразитичного життя старих хазяїв вишневого саду, що говорять красиві слова про майбутнє і живуть, мовби жартома, граючись людьми, тепер.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)