Опис образа Раневської у п’єсі “Вишневий сад”

П’єса А. П. Чехова “Вишневий сад” – один з його кращих добутків. Дія п’єси відбувається в маєтку поміщиці Любові Андріївни Раневской, у маєтку з вишневим садом, оточеним тополями, з довгою алеєю, що “іде прямо, точно протягнений ремінь” і “блищить у місячні ночі”. Цей сад збираються продавати через численні борги Л. А. Раневской. Вона не хоче погоджуватися з тим, що сад треба продати під дачі

Раневская, спустошена любов’ю, вертається у свій маєток навесні. У приреченому на торги вишневому саду – “білі маси квітів”,

співають шпаки, над садом – блакитне небо. Природа готується до відновлення – верб душі Раневской пробуджуються надії на нове, чисте життя: “Весь, весь білий! Об сад мій! Після темної непогожої осені й холодної зими знову ти молодий, повний щастя, ангели небесні не покинуть тебе… Якби зняти із груди й із плечей моїх важкий камінь, якби я могла забути моє минуле!” І для купця Лопахина вишневий сад означає щось більше, ніж об’єкт вигідної комерційної справи. Ставши власником саду й садиби, він переживає захоплений стан… Купив маєток, пречервоній якого нічого немає на світі!”

Раневская непрактична,

егоїстична, вона крейди й пішла у своєму любовному захопленні, але вона й добра, чуйна, у ній не в’яне почуття краси. Лопахин щиро хоче допомогти Раневской, виражає їй непідроблене співчуття, розділяє її захопленість красою вишневого саду. Роль Лопахина центральна – він м’який по характері людин

Раневской не дано врятувати сад від загибелі, і не тому, що вона виявилася не в змозі перетворити вишневий сад у комерційний, дохідний, якої він був років 40-50 назад: “…Бувало, сушену вишню возами возили й відправляли в Москву й у Харків. Грошей було!”

Коли говорять лише про можливості продажу, Раневская “рве телеграму, не прочитавши”, коли називається вже покупець – Раневская, перш ніж порвати телеграму, прочитує її, і от коли відбулися торги, – Раневская не рве телеграм і, випадково упустивши одну з них, зізнається в рішенні виїхати в Париж до людини, що обобрали й бросили її, зізнається в любові до цьому людині. У Парижі вона збирається жити на гроші, які Аніна бабуся надіслала на покупку маєтку. Раневская виявилася нижче ідеї вишневого саду, вона віддає її.

Комедія “Вишневий сад” уважається верховим твором Чехова. П’єса відбиває таке соціально-історичне явище країни, як деградація “дворянського гнізда”, моральне збідніння дворянства, переростання феодальних відносин у капіталістичні, а за цим – поява нового, панівного класу буржуазії. Темою п’єси є доля батьківщини, її майбутнє. “Вся Росія – наш сад”. Минуле, сьогодення й майбутнє Росії як би встає зі сторінок п’єси “Вишневий сад”. Представником сьогодення в чеховській комедії є Лопахин, минулого – Раневская й Гаїв, майбутнього – Трофимов і Аня

Починаючи з першого акту п’єси, оголюється гнилизна й нікчемність хазяїв маєтку – Раневской і Гаева. Любов Андріївна Раневская, на мій погляд, досить порожня жінка. Вона не бачить навколо себе нічого, крім любовних захоплень, прагне жити красиво, безтурботно. Вона проста, чарівна, добра. Але доброта її виявляється чисто зовнішньою. Істота її натури – в егоїзмі й легкодумстві: Раневская роздають золоті, у той час як бідна Варячи з “економії годує всіх молочним супом, на кухні старим дають один горох”; улаштовує непотрібний бал, коли нема чим сплатити борги. Згадує про загиблого сина, говорить про материнські почуття, любов. А сама залишає дочку на піклуванні безладного дядька, не турбується про майбутнє дочок. Вона рішуче рве телеграми з Парижа, спочатку навіть не читаючи їх, а потім – їде в Париж. Вона засмучена продажем маєтку, але радується можливості від’їзду за кордон. А коли говорить про любов до батьківщини, то перериває себе зауваженням: “Однак же треба пити кава”. При всій її слабості, безвільності в ній є здатність до самокритики, до безкорисливої доброти, до щирого, гарячого почуття

Безпомічн і млявим є й Гаїв, брат Раневской. Він у власних очах – аристократ найвищого кола, йому заважають “грубі” заходи. Лопахина він немов би не зауважує й намагається поставити “цього хама” на місце. У мові Гаева простоліття з’єднується з високими словами: адже він любить ліберальні просторікування. Улюблене його слівце – “кого”; упереджений він до більярдних термінів

Втратившись сім’ї, будинку, що були хазяї маєтку нічому не навчилися, не зробили нічого корисного. “Егоїстичні, як діти, і в’ялі, як старі, – говорить М. Горький, – вони спізнилися вчасно вмерти й ниють, нічого не бачачи навколо себе, нічого не розуміючи, – паразити, позбавлені сили знову присмоктатися до життя”. І я абсолютно згодна зі словами писа-. теля.

Сьогодення Росії в п’єсі Чехова “Вишневий сад” представлене Лопахиним. Взагалі його образ складний і суперечливий. Він рішучий і поступливий, розважливий і поетичний, істинно добрий і неусвідомлено твердий. Такі багато граней його натури й характеру. Герой протягом всієї п’єси постійно повторює про своє походження, говорячи, що він мужик: “Батько мій, щоправда, мужик був, а я от у білій жилетці, жовтих черевиках. Зі свинячим рилом у калашний ряд… Тільки що от богатий, грошей багато, а коли подумати й розібратися, то мужик мужиком…” Хоча, мені здається, все-таки він перебільшує свою простонародність, адже вийшов він уже із сім’ї сільського куркуля-крамаря. Сам Лопахин говорить: “…батько мій покійний – він тоді тут на селі в крамниці торгував…” Та й сам він на даний момент досить процвітаючий комерсант. За його словами можна судити, що справи йдуть у нього навіть дуже добре й скаржитися йому на життя й свою долю відносно грошей не доводиться

У його образі видні всі риси підприємця, ділка, що персоніфікує теперішній стан Росії, її пристрою. Лопахин – це людина свого часу, що доглянув дійсний ланцюжок розвитку країни, її структури й, що втягся в життя суспільства. Він живе сьогоднішнім удень.

Чехов відзначає доброту купця, його прагнення стати краще. Єрмолай Олексійович пам’ятає, як Раневская заступилася за нього, коли в дитинстві його скривдив батько. З посмішкою згадує про цьому Лопахин: “Не плач, говорить, мужичок, до весілля заживе… (Пауза.) Мужичок…” Він искренно любить її, охоче позичає Любов Андріївну грішми, не розраховуючи їх коли-небудь, одержати. Заради її він терпить Гаева, що нехтує й ігнорує його. Купець прагне поліпшити своє утворення, довідатися щось нове. На початку п’єси він показується із книгою перед читачами. Із приводу цього Єрмолай Олексійович говорить: “Читав от книгу й нічого не зрозумів. Читав і заснув”.

Єрмолай Лопахин, єдиний у п’єсі зайнятий справою, їде по своїм купецьким надобностям. В одній з розмов про це можна почути: “Мені зараз, у п’ятій годині ранку, у Харків їхати”. Він відрізняється від інших своєю життєздатністю, працьовитістю, оптимізмом, напористістю, практичністю. Один він пропонує реальний план порятунку маєтку

Лопахин може здатися явною протилежністю старим хазяям вишневого саду. Адже він прямий нащадок тих, чиї особи “дивляться з кожного вишневого дерева в саду”. Та і як він може тріумфувати після покупки вишневого саду: “Якби батько мій і дід устали із трун і подивилися на всю подію, як їхній Єрмолай, битий, малограмотний Єрмолай, що узимку босоніж бігав, як цей самий Єрмолай купив маєток, де дід і батько були рабами, де їх не пускали навіть у кухню. Я сплю, це тільки ввижається мені, це тільки здається… Агов, музиканти, грайте, я бажаю вас слухати! Приходите все дивитися, як Єрмолай Лопахин вистачить сокирою по вишневому саду, як упадуть на землю дерева! Настроїмо ми дач, і наші онуки й правнуки побачать отут нове життя… Музика, грай!” Але це не так, адже на місці чогось загубленого не можна побудувати щось прекрасне, радісне й щасливе

И тут Чехов відкриває й негативні якості буржуа Лопахина: його прагнення розбагатіти, не упустити свою вигоду. Він все-таки сам купує маєток Раневской і сам втілює в життя свою ідею про організації дач. Антон Павлович показав, як приобретательство поступово калічить людини, стаючи його другою натурою. “От як у змісті обміну речовин потрібний хижий звір, що з’їдає все, що попадається йому на шляху, так і ти потрібний”, – так пояснює Петя Трофимов купцеві про його ролі в суспільстві. І все-таки Єрмолай Олексійович простий і добрий, від душі пропонує допомога “вічному студентові”. Не зрячи й Пете подобається Лопахин – за тонкі, ніжні, як в артиста, пальці, за “тонку, ніжну душу”. Але саме він радить йому “не розмахувати руками”, не заноситися, уявляючи, що все можна купити й продати. А Єрмолай Лопахин чим далі, тим більше засвоює звичку “розмахувати руками”.

На початку п’єси це ще не настільки яскраво проявляється, але наприкінці це стає досить помітно. Його впевненість, що все можна розглядати в грошах, збільшується й усе більше стає його особливістю

Не викликає співчуття історія відносин Лопахина з Варей. Варячи любить його. І йому вона начебто подобається, Лопахин розуміє, що його речення буде для неї порятунком, інакше їй іти в економки. Єрмолай Олексійович збирається зробити рішучий крок і не робить його. Не зовсім зрозуміло, що заважає йому зробити речення Варі. Або ця відсутність теперішньої любові, або це зайва його практичність, а може бути, що-небудь ще, але в цій ситуації він не викликає співчуття до себе.






Гімн красі тема ідея.
Опис образа Раневської у п’єсі “Вишневий сад”