Вже шістнадцять або ще шістнадцять?

Наше покоління живе в дуже складний час. Нам дісталося не легке завдання – залишити хоч що-небудь після себе, не піти непоміченими й у той же час упоратися з усіма проблемами, що коштують на шляху досягнення мети. Адже дійсно, зараз дуже багато складностей виникає перед людиною, що поставила собі ціль зробити що-небудь неабияке, незвичайне, залишити свій відбиток в історії. Але не тільки наш час дуже складне, не тільки наше покоління зазнає труднощів. Були часи (сорокові роки минулого століття), коли теж був затишок. Лєрмонтов говорив, що його

покоління пішло, не залишивши сліду в історії. І на це були різні причини. У наш час ми зіштовхуємося із самими різними проблемами. Це й наркоманія, і алкоголізм, і злочинність.

Так само наші батьки в чомусь іноді заважають нам: у деяких сім’ях ми можемо зштовхнутися із проблемою алкоголізму або наркоманії, і не тільки в підлітків, але й у батьків. А це дуже страшно! Адже ми не знаємо, скільки відведене нам на життя, але навіть і не намагаємося жити кожною хвилиною, а лише скорочуємо наше життя, гублячи здоров’я. Серед підлітків ми не бачимо зараз бажання, прагнення зробити щось корисне. Лише одиниці з усіх хочуть залишити

свій відбиток в історії (а може бути, навіть і не в історії, просто прожити жити з розумом, намагаючись витягти все, що можна, з того, що є). Скільки зараз є серед підлітків наркоманів, алкоголіків або ж просто злочинців! Це стало модним. Пити, колотися, курити – це “класно” (так уважає нинішня молодь). І все це йде на шкоду заняттям у школі, інституті.

Якщо раніше (я маю на увазі покоління шістдесятих-сімдесятих років) всі учні шкіл, за рідкісним винятком, тяглися до знань, до досконалості, то зараз навпаки: лише маленький відсоток учнів хоче досягти чогось у своєму житті. Вони не розуміють, що це дуже важливо (щоб наше покоління залишило хоч щось в історії). Їм найпростіше забути про всім і жити як хочеться, не думаючи ні про що. Сучасна молодь дуже розпущена. Так, були часи в російської історії, коли нічого не відбувалося, коли покоління йшли, не залишаючи свого сліду в історії. Але вони пройшли. Причому люди переживали ще більш важкі часи. У них не було нічого. А в наш час є все, що потрібно для пізнавання й вивчення. Але наша молодь не хоче використовувати такий шанс.

Вона просто ігнорує його. І в цьому не можна нікого обвинуватити. Просто настали такі часи. Не можна, звичайно, сказати, що підлітки зовсім не винуваті. Немає. Вони, природно, у цьому теж замішані, адже вони не хочуть нічого робити. Але на них накладає свій відбиток час. Якби, припустимо, всі ці сучасні технології існували років тридцять назад, то одному Богові відомо, скільки б тоді з’явилося вчених, діячів мистецтв. Але я не можу сказати, що наше покоління дуже вуж неосвічене й ледаче. Немає. Без сумніву, є такі люди, які все-таки хочуть щось зробити або навіть уже роблять що-небудь. Але таких людей, на жаль, одиниці. Але ж нам уже по шістнадцяти років. Багато це або мало? З одного боку, цей тільки початок життя, але з іншого боку, хто знає, скільки нам відведене жити. Адже якщо згадати історію, те деякі й у шістнадцять років уже ставали відомими. Так все-таки, багато це або мало?

Будемо сподіватися, що це мало. І що це ще не кінець діяльності людини. Що він ще опам’ятається й все-таки зробить ще що-небудь незвичайне. І в нас є ще чимало шансів, що наше покоління не пройде непоміченим, що про нього будуть говорити через багато років, причому говорити будуть тільки гарне.






Шанобливе ставлення до природи в повісті гуси лебеді летять.
Вже шістнадцять або ще шістнадцять?