“Хоч, здасться, не в майданах, а все ж не на волі…” (за піснею “За Сибіром сонце сходить…”)
Скільки б я не читав історичних книг, скільки б не дивився документальних фільмів, скільки не знайомився з фольклорними історичними текстами, скільки б не дізнавався про окремі факти з історії нашого народу, в мені тільки укріплюється одна думка щодо історії як такої. Думка така: історія – це не минуле. Тобто формально історичні події сталися колись, скількись років чи сторіч тому, але вони не є минулим! Все, що колись мало місце у житті нашого народу незримо присутнє і зараз – у народному менталітеті, у сучасних реаліях. Наслідки давніх
Пісня про Устима Кармалюка, відома також під назвою “За Сибіром сонце сходить…”, справила на мене досить сильне враження. Коли я був малий, мені дуже подобалась британська легенда про Робіна Гуда. Але я ніколи й подумати не міг, що в нашій історії був свій Робін Гуд:
З багатого хоч я й візьму – Убогому даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю.
Устим Кармалюк в історичній пісні “За Сибіром сонце сходить…” постає
Асесори, ісправники За мною ганяють, Більше вони людей б’ють, Як я гріхів маю. Зовуть мене розбійником, Кажуть – розбиваю. Ще ж нікого я не вбив, Бо й сам душу маю.
Мене навіть здивувало, як це у простому тексті історичної пісні невідомим авторам вдалося порушити справді вічні й навіть філософські проблеми. Чи має бути добро з кулаками? Це питання кожен вирішує по-своєму, це питання вирішує по-своєму не тільки кожна людина, а й кожен народ, кожна історична доба. І я навіть не буду висловлюватись із цього приводу – бо наївно вірити у те, що саме ти зможеш дати відповідь на питання, яке стоїть перед людством протягом тисячоліть. Хіба шо повторюсь, що в дитинстві мені дуже подобався образ Робіна Гуда. Хіба що натякну, що пісня “За Сибіром сонце сходить…” – викликає в мене щиру повагу до її героя.
Історія – це не минуле. Історія Устима Кармалюка – триває. Скажете, ні? Хіба й у сучасному світі ми не спостерігаємо іноді просто кричущі випадки не справедливості – соціальної, морально-етичної та й просто фінансової. Але ж це просто вражає! Тільки уявімо різницю між тими часами, коли діяв Кармалюк, і сучасністю: тепер суспільство має закони, є декларації, які регламентують права людини, одне слово, світ став більш цивілізованим. Чому ж зараз, за таких, здавалося б, сприятливих умов, ця несправедливість досі не може бути подолана? Може, в світі стало менше Кармалюків?..
Нехай гонять, нехай ловлять, Нехай заганяють. Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають!
Запам’ятаємо ці рядки, бо ситуація з історією в Україні просто абсурдна. Проблеми, що мали місце кілька сторіч тому, існують і зараз, власне історія – ніби десь у далекому минулому. Може, варто навпаки?!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)