Піснею до серця, серцем до народу

Взяв би я бандуру та й заграв, що знав,

Через ту бандуру бандуристом став…

Як же треба грати на бандурі? Притис її до серця, торкнувся струн, і заспівала бандура свою немудру щиру пісню.

Наш народ уміє співати. Спів для українця – то най­кращий відпочинок. Співаючи, і горя позбутися легше, і дівчину причарувати, і гостей у хаті привітати. Співоча наша земля, мабуть, найспівочіша од усіх.

Кожна з українських пісень звернена перш за все до людського серця. І серце миттю відповідає на цей мелодій­ний заклик солодким дрижанням. У

той час, коли зву­чить пісня, слухач відчуває себе струмочком, який впадає в безкрає народне море. Жива душа народу співає про спо­конвічне, про те, без чого взагалі не можна уявити собі життя. Дружба, материнська любов, кохання, звитяга – ось теми українських народних пісень.

Для того, щоб самому співати пісень, не треба мати музичну освіту. Досить просто бути живою душею, що вміє відволіктися від буденного клопоту й поринути з головою у вир улюблених мелодій:

Стоїть явір над водою, в воду похилився,

Молоденький козаченько сильно зажурився.

Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький,

Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький.






Неповторний світ дитинства в поезіях українки.
Піснею до серця, серцем до народу