Поетичне вираження одвічного прагнення українського народу до волі

Ще в юності майбутній поет дав собі клятву піти “на муки за народ” і залишився їй вірним все своє життя. Про це свідчать вірші, які я хочу взяти за основу при розкритті теми запропонованого твору. На думку перш за все прийшли поезії, присвячені Н. К. Сигиді (збірка “Пролісок”). їх близько двадцяти. Поет доносить до нас не тільки ніжність замученої в каторжній тюрмі Надії, а й стверджує її незламність, велику силу волі, вбачаючи в жінці не тільки кохану, а й ідейну посестру. Мені здається, що образ Надії асоціюється в поета з образом України-неньки, яка одвічно прагнула до волі, до незалежності. Цей мотив звучить і в інших творах поета: “До Русі-України”, “Ой, яка ти сумна, Україно”, “Прийде день великої відради”, “До українців”, “Орли”, “Дітям”.

У першому вірші думка автора сягає до історичного минулого України. Він бажає бачити свою рідну землю вільною від чужоземних поневолювачів, рівною серед інших народів світу. Грабовського не покидає ідея возз’єднання українського народу, розшматованого чужими кордонами. Могутність держави, на думку поета, в єдності, тому він палким словом закликає галичан, наддніпрянців до спільної праці на благо своєї вітчизни. Хочу зазначити, що більшість віршів, присвячених Україні і українцям,- це реалістичні картини з життя уярмленого народу, висловлені вголос роздуми її сина, котрого назавжди відірвано від Батьківщини. (“Я ніколи не побачу своєї Матері – України,- писав в одному з листів Грабовський,- як і не побачив своєї рідної неньки, що померла два роки тому”). У вірші “Прийде день великої відради” поет висловлює віру: український народ скине соціальне ярмо і звільниться від шовіністичного гніту. Грабовський завжди був громадянином своєї держави, його особисте “я” впліталося в терновий вінок громадянського погляду.

Серце поета болить...

від того, що вподовж віків страждає його рідний народ, його розпинають кати, всі ті, “хто паном був у краї нещасному”: Дорогою ціною за волю рідної землі платили її кращі сини (“Ой, яка ти сумна, Україно”). Поета-борця тривожить відсутність згоди між українцями, одностайності, що заважає здійсненню заповітної мрії. Дехто з поетів-українців (вірш “Поетам-українцям”) забуває про своє призначення, про сутність поетичного кредо. Лукаві сини дбають лише про власне забезпечення, вони “гнуть головоньку” перед чужоземними загарбниками, відцуравшись від рідного народу, рідної мови.

Поета Хвилює проблема української діаспори. Ми знаємо, що доля розкидала українців по всьому світові. Грабовському прикро, що більшість братів по нації, живучи за межами України, свій природний дар віддають чужинцям, тим самим збагачуючи їх культуру. У вірші “До українців” письменник закликає об’єднатися всіх, хто покинув межі рідної держави, для того, щоб відродити рідну культуру. Тема, розглянута нвтором у вірші “До українців”, актуальна і сьогодні. Думаю, що всі вірші, присвячені Україні та її народові, мають не тільки політичний зміст, але й моральний. До такого висновку я прийшла, коли прочитала поезію під назвою “Дітям”. У цьому вірші поетове слово до дітей, молодого покоління, того покоління, мкому будувати майбутнє. Вони – нащадки і Т. Шевченка, і І. Котляревського, І Панаса Мирного – всіх тих, хто це був байдужим до своєї держави, до свого народу.

Від імені старшого покоління Павло Арсенович закликає дітей любити рідний край, допомагати ближньому, у своїх діях керуватися нормами християнської моралі. Заповіт Грабовського сприймаю і я, людина кінця XX століття. Без любові до України, без розуміння шляхів її відродження, без осмислення свого місця в розбудові держави нам не побудувати ту Україну, про яку так марили корифеї української літератури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Поетичне вираження одвічного прагнення українського народу до волі