«Кличе мене зелене сонце серед неба – до його поклику я завжди прислухаюся» (за романом «На полі смиренному»)

В історичному романі-притчі Валерія Шевчука «На полі смиренному» автор вийшов далеко за межі опису буття ченців Києво-Печерського монастиря.

У кожному з дванадцяти розділів цього твору ми дізнаємося про життя одного з ченців Києво-Печерського монастиря. Нас захоплює розповідь автора про ченця Лаврентія, який «утихомирював біснуватих», про Єремію Прозорливого, який постійно стежив за усіма і вмів помічати небезпечні явища довкола.

Якось під час служби він в образі купця в білому плащі побачив біса. Той розкидав довкола себе квіти.

Кому вони ліпилися до одягу, той засинав і бачив гріховні сни. У цьому Єремія зізнається ігуменові. Відтоді одержав благословення за всіма стежити. Це стало єдиною втіхою у житті. Але автор не засуджує Єремію, а жаліє його. В дев’ятому розділі бачимо Прозорливого самотнім, бо нікому в цьому житті не зробив добра, а тільки страх викликав до себе.

Дуже цікавою є розповідь про ченця Ісакія, який «мав у душі сумнів» після з’явлення йому Христа. Чернець відчував, що йому якось незатишно в монастирському житті. В розпачі він питає іншого ченця, Агапіта-лікаря: «Скажи-но мені, хто більше Богові служить: той, хто добро на землі сіє,

чи той, хто з плоттю своєю воює?»

Відречення від світу не рятує Ісакія від смертельної туги. «Той, кому він уклонявся», явився до нього в затворницьку келію. Серед слів утіхи були й такі: «Не треба заради мене світ ненавидіти, бо не задля ненависті я прийшов. Не треба тіло своє умертвляти, бо не для смерті я є: життя – уділ мій, і світ оцей Бог створив – не диявол!».

І послав Христос до нього чарівну дівчину як випробування душевної сили в болючому протистоянні: витримаєш танець із нею – вийдеш до сонця й світу. Хотілося Ісакію піти цим шляхом, але не зміг дотанцювати до кінця. Вертає він у пітьму своєї затворницької келії, ще більші сумніви переймають його. Але поневолена плоть вбила й силу духу в ньому, вбила саме життя. Так письменник порушує проблему суперечностей між церковними догмами та істинною вірою.

Доля Іоанна-затворника схожа на долю Ісакія. У сні Іоаннові привиджується дівчина Пастка, яка кличе до себе. Але людина добровільне) прирікає себе на смертельні муки, навіть не усвідомлюючи, як глибоко помиляється. Чиста, світла Христова віра, на думку автора, не потребує фанатичних жертв. Мораль цієї історії звучить з уст самого оповідача Семена: «Хто проти своєї природи іде, проти Бога наважується – сумнівається-бо в силі промислу вишнього».

Образ Семена духовно споріднений із образом автора. Як і Семен, письменник вибрав собі роль спостерігача й описувача довколишнього абсурду. Вбираючи своїх героїв у історичні шати, зацікавлено вглядаючись у далекі епохи, він постійно думав і про сучасний світ. Розповідаючи про Семена, В. Шевчук розкрив власну душу, свої думки, переживання, почуття в пору вимушеного мовчання.

Його Семен вирішує піти в світ: «Кличе мене зелене сонце серед неба – до його поклику я завжди прислухаюся. Знаю – світ – це мережа закутків, оточених сірими стінами, але між цими закутками все-таки існують дороги. Хто зна, може все-таки варто взяти палицю в руки і піти трохи побачити неба, що лежить над тими дорогами…»






Твір сутність моральної деградації доріана грей.
«Кличе мене зелене сонце серед неба – до його поклику я завжди прислухаюся» (за романом «На полі смиренному»)