Вільна тема: Сатиричні добутки 20-40-х років XX століття
Розміщено від Tvіr в Суббота 22 мая
Є письменники, які залишаються тільки у своєму часі. Вони були потрібні сучасникам, але нащадки їх забувають. З добутками ж Зощенко, Платонова, Булгакова відбулося зовсім інше. Як не замовчували їх, як не труїли письменників при житті, їхні книги прорвали “громаду років” і стали улюбленими у нащадків. По-новому зараз звучать і романи Ільфа і Петрова, яких, на щастя, не торкнулася рука влади. Навіть не віриться, що письменникам було б зараз 90 – 100 років, так молода їхня проза, так співзвучна нашим проблемам
Скумбрієвич веде липову суспільну роботу, ухиляючись від своїх безпосередніх обов’язків, а запрошений німецький інженер вимагає, щоб йому дозволили зайнятися справою, але не може домогтися нічого. Не встигли шахраї організувати фіктивну контору “Рога
За допомогою Воланда викриваються донощики, розпусники, сутяги, марнотратники життя. Обивателі піклуються лише про поліпшення своїх “житлових умов”, ведуть позови через квартири. Недарма Воланд зауважує, що квартирне питання зовсім зіпсувало москвичів. Знайшли своє відбиття у романі і незаконні арешти, що починалися в 30-і роки. Так, квартира номер 50, у якій оселився Воланд, і колись “користувалася дурною славою”, тому що і до його появи з неї безвісти зникали мешканці. І зрозуміла миттєва реакція Степи Лиходєєва, що, тільки-но побачивши, як опечатують квартиру загиблого Берліоза, і ще нічого не знаючи про його долю, боїться й із прикрістю згадує, що саме недавно усучив Берліозові свою статтю і вів з ним сумнівні розмови. Атмосфера доносів і підозрілості, настільки типова для 30-х років, – вся в цій сцені. Якщо сатира Булгакова трохи нагадує щедринський гротеск, то оповідання Михайла Зощенко скоріше те саме що ранні оповідання Чехова.
На сторінках оповідань Зощенко – вся Москва 20-30-х років з її комуналками, тісними загальними кухнями, де чадять примуси, де розпалюються сварки, а те й бійки. Ми сміємося над шахраями, що бояться виклику в прокуратуру (дуже схожі типи є в “Золотому теляті”), над безтурботними молодими людьми, які можуть одружитися, навіть не розглянувши нареченої, над лазнями, де потрібно прив’язувати номерок до ноги, і над лікарнями, де хворих ведуть на “обмивальний пункт” і де на очі їм попадається оголошення: “Видача трупів з 3-х до 4-х”. В оповіданнях Зощенко представлена ціла галерея випал і пристосованців. От в оповіданні “Шлюб з розрахунку” “старий революціонер з 9-го року”, що побував у всіх партіях, одружується з розрахунку. Довідавшись, що його молоду дружину, що має 15-й розряд, пільги і талони, розрахували зі служби, відразу розводиться з нею і шукає нову наречену. Трохи особняком від творчості цих письменників стоїть сатира Андрія Платонова, звернена до невідомих нащадків, тому що опублікувати “Котлован” і інші книги було немислимо. Герої його добутків – одномірні люди. Вощев, Жачев, Чиклин і інші персонажі – всі вони жертви класової боротьби і її ентузіастів. Навіть дівчинка Настя чітко вимагає вбивати поганих людей, особливо кулаків.
Всі ці люди не мають власної думки, живуть тільки по вказівці. Сільський активіст колгоспу імені Генеральної лінії жадібно чекає директив зверху. Він навіть мліє від захвату, коли бачить зображення земної кулі на штемпелях казенних паперів. Гостро сатиричними є всі добутки Платонова, присвячені селу. Так, у п’єсі “14 червоних хатинок” Антон Кінців велить всім смертельно ослабілим колгоспникам “дихати без зупинки”, а “хто продихає до вечора, тому трудодень запишу”.
Епоха в добутках сатириків вимальовується дуже яскраво, хоча, звичайно, трохи суб’єктивно. Трагічна доля цих письменників. Найтяжким ударом стала постанова 1946 року для Зощенко. Зацькований, умер Булгаков. Все своє життя провів у безвісності Платонов, оплакуючи долю репресованого сина. І тільки Ільфа і Петрова влада пощадила, обмежившись цензурними перешкодами. Традиції, закладені російською сатирою 19 століття, були блискуче розвинені радянськими письменниками. І їхні досягнення були засвоєні сучасною літературою. Так, чудовий роман-анекдот В. Войновича про солдата Чонкіна, увібрав в себе і злість булгаковської сатири, і гумор оповідань Зощенко.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)