Театр Зощенко

Театр Зощенко – це 10 п’єс, 8 одноактних комедій, 2 лібрето, безліч сценок (для сатиричних журналів 20-30-х рр. “Бузотер”, “Смехач”, “Бегемот” – під різними псевдонімами), мініатюри для естради. Він писав для театру й про театр. Так чи інакше, конкретний аналіз не обходиться без залучення рамки ігрових театральних категорій: терміни “клоунада речей”, “особа й маска” – обов’язковий супутньому аналізу інструментарій.

И все-таки – що таке Театр Зощенко, його корінь, традиції, природа й характер, жанрові особливості?

Театр Зощенко – явище багатобічне, не закріплене тільки традиційними поняттями “подання”. Він розвертається відразу на декількох сценічних площадках: 1. побут; 2. проза; 3. властиво театр, що проростає крізь побут. Думаю, що Театр Зощенко – спосіб взаємодії з побутом, спосіб існувати, жити, виживати, а не гинути в цьому світі.

Отже, театр Зощенко – це умова існування письменника, як реальної людини й персонажа, це унікальний інструмент, здатний виявити й наочно пред’явити аудиторії зруйновані життєві й історичні зв’язки. Проблема абсурду представляється вкрай істотної. Зощенковский матеріал –

абсурдні структури повсякденності. Цікаво тут інше: тексти Зощенко в цілому й театр – зокрема – це як би абсурд, узятий у рамку, у лапки, що представляє всім наочно, зі сцени, привселюдно – як екзистенціальна й одночасно сугубо конкретна, життєва, соціально закріплена категорія – як непорушний пристрій побуту, буття. Театр Зощенко – спроба знайти ключ до цих абсурдних пристроїв і, як ні парадоксально, – знайти їхні закони. У цьому змісті, сугуба, майже хвороблива літературність, потреба в літературі в Зощенко – один зі шляхів до розгадки. Зощенко необхідні літературні розпізнавальні знаки, готовий літературний мир зі своєю твердою ієрархією, ціннісною закріпленістю, необхідний, щоб з його допомогою орієнтуватися в абсурдному світі.






Твір на тему суспільство.
Театр Зощенко