Образ Наполеона й тема “наполеонізму” у добутках вітчизняної класики XІX століття

Особистість Наполеона перевернула не тільки світову історію. Ореол його успіхів вплинув на духовну самосвідомість людей. Наполеон зробив по тимі часам неможливе – запаморочливу кар’єру від простого сержанта до імператора, якому майже вдалося завоювати мир. Історія ще не знала подібних прикладів. Образ Наполеона відклав свій унікальний відбиток на добутки російської літератури XІX століття

Особистість Наполеона хвилювала О. С. Пушкіна. При цьому відношення до нього поета проробило свою закономірну еволюцію. У ранній романтичній

творчості образ Наполеона притягав до себе поета своєю винятковістю, загадковістю, сміливістю, незалежністю. Але із плином років відношення до гордого імператора в корені міняється. Наполеон оцінюється Пушкіним з моральної, людської точки зору. Тут імператор виявляється не настільки вільним і сильним, він з’являється нещасною, самотньою людиною, ідеї якого згубні й не мають ніякого майбутнього. Яскравий приклад тому – тема “наполеонизма” у віршованому романі “Євгеній Онєгін”. Ця тема звучить якось мимохіть, побічно. Але насправді ідеї Наполеона впливають на головного героя, потурають його егоїзму, гордості,
почуттю винятковості. Багато молодих людей потрапили під вплив привабливих ідей Наполеона. Пушкіна тонко їх викриває, показує їхню антилюдську сутність. У кабінеті Онєгіна коштує погруддя Наполеона, Тетяна розуміє зацікавленість Онєгіна ідеями Бонапарта, виявившись у його бібліотеці. Афористичне звучить авторське зауваження: “Ми все дивимося в Наполеони/Двоногих тварин мільйони”.

Своє подальше розкриття ця тема одержує у творчості Ф. М. Достоєвського, у його романах “Злочин і покарання”, “Записки з підпілля”. Автор доводить, що ідеї влади, уседозволеності згубні для людини. Вони суперечать моральним законам буття. У цьому послу довгих роздирань і мучень переконується Родіон Розкольників. У героя, що не бажає більше миритися з убогістю й безправ’ям, під впливом Наполеона й подібних йому кривавих правителів народилася приваблива ідея вбивства в ім’я блага інших і одночасно заради власного звеличування. Убивши старуху-процентщицу, він не тільки не випробовує каяття, але більше, ніж коли-небудь,, вірить у свою теорію. Ця теорія затверджує, що у світі існує два роди людей: пасивна більшість (“тварин тремтяча”) і владна верхівкка, що злочинами, жертвами захоплює свою владу на благо людства. Навіть ідучи в ділянку, щоб видати себе, він не вважає, що йому є в чому покаятися. Розкольників хотів подібно Наполеонові роздобути влада над більшістю, що покоряється, поставивши в главу кута ціль, а не засобу її виконання. Він думав, що злочином звільнить себе від морального закону, але цей вічний закон виявився сильніше. По цьому моральному законі історії й був засуджений Наполеон. Моральний закон не можна довести логічно, розумом. Але саме він поклав кінець руйнівним планам Наполеона, дозволив Раскольникову почати нове життя, знайти очищення через величезні страждання

Остаточному розвінчанню образ Наполеона піддається у романі-епопеї Л. Н. Толстого “Війна й мир”. На перші ж сторінках роману виникає суперечка із приводу його особистості. Закінчується він лише наприкінці добутку. Для автора не було не тільки нічого привабливого в Наполеонові, але й навпроти, Л. Н. Толстой уважав його людиною, у якого були “потьмарені розум і совість”. Всі вчинки його при цьому “минулому занадто протилежні правді й добру”. Не державний діяч, не “володар дум”, що читає в душах і розумах людей, а розпещений, примхливий, самовдоволений позер – таким з’являється імператор Франції в багатьох сценах роману. Автор звертає увагу на те, що Наполеон дивився не на людей, а повз них. “Видно було, що тільки те, що відбувалося в його душі, мало інтерес для нього. Усе, що було поза ним, не мало для нього значення, тому що все у світі, як йому здавалося, залежало тільки від його волі”. Особисті інтереси Наполеона глибоко розходилися з об’єктивними вимогами реальності, інтересами народу

Досить згадати епізод переправи польських улан через Німан. Вони тонули заради свого блискучого імператора, а Наполеон навіть не дивився на них. Імператор любив проїжджати по полю після виграного бою. При цьому автор відзначає його повну байдужість до вбитого. Товстої різними способами викриває мниму велич Наполеона. Він розвінчував культ сильної особистості, надлюдини

Образ Наполеона багато в чому створений за допомогою сатиричних засобів. Це спостерігається в портретній характеристиці: товсте стегно, груди, тремтить ікра лівої ноги. Він вимовляє слова так, начебто їх відразу записують в історичні підручники. Товстої знижує ця наносна велич

Автор зіставляє Наполеона з образом дитини, що може їхати в кареті, триматися за тесемочки й наївно думати, що він керує історією. В іншому епізоді роману він уподібнюється гравцеві, що, здавалося б, прорахував всі, але в одна мить виявилася в програші. Товстої оцінює образ Наполеона не з позиції його полководницьких талантів, а з моральної, моральної сторони. Кутузов дійсно геніальний і великий, тому що він відповідає формулі величі по Толстому: “Немає величі там, де немає простоти, добра й правди”. Наполеон засуджений бути катом свого народу, хоча він довго вірив у те, що є його благодійником. Кутузов розуміє, що є у світі щось значніше його волі. Наполеон же думає себе хазяїном чужих життів. Товстої відмовляє йому в таланті, тому що геній і лиходійство несумісні

Таким чином, тема Наполеона й “наполеонизма” чи є не ключовий у добутках російських письменників XІX століття. Це не дивно: історична особистість подібного масштабу ще довгий час буде залучати до себе увага істориків і письменників. Російській літературі важливо було розкрити всі сторони особистості Наполеона, відношення до нього було суперечливим, часто мінялося. Але безперечним залишається одне: росіян письменників хвилювала моральна заможність його ідей, їхній вплив на розуми простих людей. Невипадковим була поява “Наполеонов з підпілля” у минулому сторіччі. Запаморочливий зліт і неминуче падіння Наполеона є наслідок не тільки закону історії, але й закону морального






У чому полягає небезпека цахесів.
Образ Наполеона й тема “наполеонізму” у добутках вітчизняної класики XІX століття