Твір на тему Обивателі тридцятих років у романі М. О. Булгакова “Майстер і Маргарита”

На початку двадцятих років на сцені театру життя знову з’явився знайомий персонаж – обиватель. В XIX столітті про нього писали М. В. Гоголь і Ф. М. Достоєвський і Г. І. Успенський.

На рубежі сторіч він приковував пильну увагу А. П. Чехова й І. О. Буніна, А. І. Купріна й В. Г. Короленко, Л. Н. Андрєєва й М. Горького. У роки революції й Громадянської війни обиватель на час затаївся. З жахом, подібно Лисовичу з “Білої гвардії”, спостерігав він крізь щілинку між ситцевими фіранками перипетії кривавої боротьби, але, як тільки над шостою частиною

суші остаточно й безповоротно затвердилася влада робітників і селян, зітхнув з полегшенням і став шукати своє тепле містечко в новому житті. З російського обивателя він перетворився в обивателя радянського.

Проникнув обиватель і в “одну з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено іменовану “Массоліт”. Там його наприкінці двадцятих – початку тридцятих років і знайшов Михайло Опанасович Булгаков.

У Тлумачному словнику читаємо: “Обиватель – людина, позбавлена суспільного кругозору, що живе тільки дрібними особистими інтересами”.

Московські сторінки роману присвячені

життю творчої інтелігенції. Це літератори (Берліоз, Бездомний, Рюхін), театральна адміністрація (Лиходіїв, Римський, Варенуха). Однак з’ясовується, що перед нами люди, “живучими тільки дрібними особистими інтересами”. Вони нічим не відрізняються від публіки вар’єте, від Никанора Івановича Босого, від буфетника Сокова. “Люди як люди”, – говорить про москвичів Воланд. Який зміст вкладає він у цю фразу? Я думаю, той, котрий і повинен вкладати Сатана. Для Воланда люди – грішники. Вони слабкі й не можуть устояти перед світовими спокусами.

Поява Воланда в Москві тридцятих років не випадково. Роман починається з розмови про віру, і Берліоз із гордістю заявляє, що й він, і Бездомний – атеїсти. У місті, де правлять безбожники, що засіли у всіх установах, панує гріх. Якщо в душі немає Бога, його місце займає диявол. Мені здається, новаторство Булгакова саме в тім і полягає, що він уперше в російській літературі зрівняв поняття “обиватель” і “грішник”. Втім, раніше це зробила радянська дійсність. Перечитавши знамениті десять заповідей, ми легко переконалися в тім, що булгаковські москвичі винні в порушенні доброї половини з них.

Семплеяров – перелюбник. Лиходіїв – п’яниця, ведучий розпусний спосіб життя, Латунський – брехун. А обжерливість! Чим славиться Будинок письменників? Рестораном, так ще таким, котрий іменують “Грибоєдовим”. Прізвище російського письменника знаходить у такому контексті гротескний зміст. Мимоволі пригадується візник, що супроводжував тіло вбитого в Тифлісі Грибоєдова. На питання О. С. Пушкіна, кого везете, він відповів: “Грибоєда!”

Літератори булгаковської Москви в буквальному значенні “грибоєди”. Вони бездарні, для них література лише засіб створення власного благополуччя. Серед завсідників Грибоєдова немає письменників. Письменник у романі тільки один. Це Майстер. Але він, як і Ф. М. Достоєвський, не має ніякого письменницького посвідчення. Про талант Майстра говорить рукопис роману про Понтія Пілатові, піддавшись жорстокій критиці з боку обивателів, що пригріла містечка в різних літературних організаціях.

Щоб оголити перед читачем обивательську сутність “творчої інтелігенції”, М. О. Булгаков і кличе на допомогу Воланда і його свиту. Воланду нема чого й когось боятися, у нього немає користі вірити в міражі, він прийшов відновити справедливість, зробити викриття, назвати речі своїми іменами. Ну, наприклад, сказати про “осетрину другої свіжості, що вона пухка”. Воланд показує обивателям їх самих, і деякі, у кому ще не вмерла душа, жахнувшись своїм гріхам, встають на шлях переродження.

Так бездарний поет-атеїст Іван Бездомний наприкінці роману з’являється перед нами співробітником Інституту історії й філософії професором Іваном Миколайовичем Понирєвим. А от поет Рюхін не зміг піти далі скороминущого каяття, що обернулося в підсумку озлобленням і впевненістю в тім, що “виправити в його житті нічого більше не можна, а можна тільки забути”.

Особливе місце займають у московському сюжеті роману Майстер і Маргарита. Формально, з погляду соціальної ієрархії, і їх можна назвати обивателями. Але в булгаковському змісті цього слова вони такими не є. Хоча й Майстра, і його кохану не можна назвати безгрішними, вони, на відміну від самовдоволених і впевнених у собі берліозів, переборюючи власні людські слабості, прагнуть до любові, добру й красі.

Майстер пише роман про Понтія Пілатові, але при цьому не є членом ні однієї письменницької організації, його ніколи б не пустили в Грибоєдов, так йому й нема чого там робити. Майстер мріє про спокій і самоту, і наприкінці булгаковського роману його мрія збувається саме тому, що все своє життя ця талановита людина прагнула до неї.

Мабуть, талант і є тим критерієм, що не дозволяє прилічити Майстра до юрби обивателів. Обиватель бездарний, а талант і бездарність за всіх часів ворогували між собою. М. О. Булгаков високо цінував геній О. С. Пушкіна, і в його трактуванні теми “геній і лиходійство” чуються відгомони “Моцарта й Сальєрі”.

Але бездарність обивателя виражається не тільки у відсутності творчого дарунка (Рюхін, Бездомний), але й у нездатності любити. Люблячих у романі тільки двоє. Це всі ті ж Майстер і Маргарита.

Ця жінка, по вираженню М. О. Булгакова, “все життя чекала Майстра” і, дочекавшись, подарувала йому таку любов, якій читачі роману можуть тільки позаздрити. Нема чого й говорити про те, що люди, зіпсовані “квартирним питанням”, не здатні на такі почуття.

Обивательська тема хвилювала М. О. Булгакова задовго до написання “Майстра й Маргарити”. Судячи з “Записок на манжетах”, він, на відміну від Маяковського, уже на початку двадцятих років зрозумів, що обивательщина для нового ладу – явище не тимчасове, тому що не може бути тільки спадщиною проклятого минулого.

Письменник був упевнений, що обивателі, зайнявши керівні пости, стануть керувати життям країни, і тоді від їхньої аморальності будуть залежати долі справжніх людей, таких, як Майстер.

Продовжуючи традиції російської літератури XIX століття, М. О. Булгаков навіть у самі важкі часи відстоював правду, красу, добро. Він був і залишиться Майстром російської літератури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Твір на тему Обивателі тридцятих років у романі М. О. Булгакова “Майстер і Маргарита”