Ранок за моїм вікном

Веселий сонячний промінчик поплигав на: моїх закритих очах, а потім коли я їх розплющила, перескочив на вуста. Намагаючись ухопити цього задиру посмішкою, я їх розтуляю, але бешкетник вже виблискує на віконному склі.

Я швиденько підхоплююсь і, прийнявши його правила: гри, підскакую до вікна.

Боже милий! Так ось чого ти мене так настирливо будив, промінчику! Ось чого кликав до вікна, неначе підганяв: «Така краса, а ти спиш! Швиденько, а то не встигнеш побачити казку!»

…На блакитно-білій сніговій ковдрі поважно сплять чорні дерева-велетні.

Поруч, неначе намагаючись їх наслідувати, впевнено розкинули гілочки молоді берізки і раді-радісіньки, що вбралися у казковий наряд. У який?

Уявіть собі: неначе діамантовими камінцями обліпила зима памороззю все навкруги: і дерева, і кущі, і навіть дитяча гойдалка біля під’їзду виблискує загадковими іскрами. Це сонце співає свою зимову пісеньку над ранковою землею.

Раптом на годівничку біля вікна прилетів мій старий знайомий – дикий голуб. І враз від його поштовху посипалися з годівнички тисячі яскравих маленьких зірочок і водоспадом затанцювали у повітрі.

Я розкрила кватирку і висипала голубу, який навіть не поворухнувся, склянку насіння: «Ну, здрастуй, новий день!»






Мої роздуми над повістю гоголя шинель.
Ранок за моїм вікном