Війна й мир як філософський роман
“Війна й мир” – надзвичайно складний, багатогранний добуток: історичний, філософський, сімейний, психологічний роман-епопея нового часу. Своєрідність цього роману-епопеї полягає в тому, що Толстой не тільки описує історію Росії першої чверті XІX століття, розповідаючи про Наполеонівські війни й Вітчизняну війну 1812 року, але й намагається передати духовний, інтелектуальний зміст даної епохи. Письменник пропонує своє філософське осмислення як глобальних – світових і національних – історичних подій, так і життя окремої людини.
В “Війні й світі” є міркування про цілях історичних подій і про роль людської волі в них: “Чому відбувається війна або революція, ми не знаємо; ми знаємо тільки, що для здійснення тогоили іншої дії люди
– всіх страстей, бажань, каяттів, принижень, страждань, поривів гордості, страху, захвату людей – був тільки програш Аустерлицкого бою.., тобто повільне пересування всесвітньо-історичної стрілки на циферблаті історії людства” (1,3, XІ). У романі, крім теоретичних міркувань, дані художні ілюстрації історичних законів, які, на думку Толстого, керують життям людей Наприклад, масовий отьезд москвичів перед здачею міста: “Вони їхали й не думали про величне значення цієї величезної, багатої столиці, залишеної жителями й відданої на жертву вогню (велике покинуте дерев’яне місто необхідно повинен був зГорети); вони їхали кожний для себе, а разом з тим тільки внаслідок того, що вони їхали, і відбулася та велична подія, що назавжди залишиться лучшею славою російського народу” (3, 3, V). Іншими словами, розумна й правильна дія окремої людини, по Толстому, є втіленням волі цілого (історії), кожний учинок особистості визначений волею людства. Людське суспільство, по Толстому, можна зобразити у вигляді конуса (епілог, 2, VІ), у підстави якого перебуває народ, а на вершині – правитель. Парадокс історії представляється авторові так: чим вище людина стоїть на суспільних сходах, тим менше він може впливати на історичні події: “Цар – раб історії”.
Доказом цієї ідеї є, наприклад, обрання Кутузова на пост головнокомандуючого у Вітчизняній війні. Кутузов особисто був неприємний Олександрові Першому, але, коли над Росією нависла серйозна небезпека, Кутузов був покликаний не наказом влади, а волею народу. Цар, всупереч своєму особистому бажанню, був змушений виконати волю народу Інакше кажучи, народ, по думці Толстого, вершитель історії. Саме тому у романі багато героїв з народу – селян, солдат, двірських. Так проявляються демократичні переконання автора.
Народ – не тільки головна рушійна сила історії, але й головний суддя так званих “великих людей”. Людина, що заслужила повага народу, і буде, на думку Толстого, великим. Така людина вершить в історії не власну волю, але сприймає й виконує волю свого народу. Виходячи із цього положення, письменник уважає великим Кутузова (він зрозумів зміст і визвольний характер Вітчизняної війни) і відмовляє у величі Наполеонові (цей властолюбець піклувалася винятково про особисту славу, що заснував на війнах, на крові європейських народів). Таким чином, філософські погляди Толстого не тільки демократичні, але й гуманистични.
Письменник засуджує війну, що збігаєтеся народною оцінкою цього події В “Війні й світі” викладається також філософське осмислення окремого людського життя, тобто Толстой ставить “вічні” моральні проблеми й дає на них відповіді, пропонуючи свої критерії правильного життя. Автор описує особисті шукання й інтереси героїв, переплітає їх із шуканнями, інтересами, зіткненнями народів. Якщо герой правильно розуміє своє місце в історії (Кутузов, князь Андрій, Пьер), то його особистий духовний розвиток іде в одному напрямку з людською історією. Якщо герой хоче своєю волею сповільнити або підштовхнути історичний процес, то він виглядає наївно й смішно. Саме так характеризує автор поводження графа Растопчина напередодні здачі Москви, перераховуючи суперечливі накази й дії цього державного чоловіка: “…
Ця людина не розуміла значення події, що відбувається, а хотів тільки щось зробити сам, здивувати когось, щось зробити патріотично-геройське й, як хлопчик, грався над величною й неминучою подією залишення й спалення Москви й намагався своею маленькою рукою те заохотити, то затримувати плин величезного, що ніс його разом із собою, народного потоку” (3, 3, V). Внутрішня воля, на думку письменника, – це хоча б часткова відмова від егоїстичного прагнення до особистого блага, тому що воно заслоняє від людини загальне й безсумнівне благо життя як такий. Товстої гранично просто формулює своє розуміння моральності: немає величі там, де немає простоти, добра й правди. Ці моральні критерії автор застосовує до всіх героїв роману, починаючи з імператорів і полководців і закінчуючи простими росіянами мужиками. У результаті герої діляться на улюблені й нелюбимі в залежності тому, наскільки їхнє поводження в житті відповідає принципам простоти, добра й правди. І в часи Толстого, і дотепер існує думка, будтогосударственний діяч може поводитися не так, як приватна людина.
Що для приватної людини вважається шахрайством, то для державного чоловіка – державною мудрістю; що в суспільному діячі буде неприпустимою слабістю, то в приватній людині шанується людяністю або м’якістю душі Подібна мораль, таким чином, допускає для того самого чоловік дві справедливості, дві розсудливості. Товстої відмовляється від подвійної моралі й доводить, що історичний діяч і простий людина повинні мірятися однією міркою, що проста справедливість становить завжди саму мудру й саму вигідну політику. Для автора життя й почуття приватної людини на тлі історичних потрясінь здобувають таке ж важливе значення, як і життя й учинки історичних особистостей. Товстої дає власну оцінку всім відомим діячам описуваної історичної епохи.
Це стосується насамперед Наполеона, що і в росіянці, і особливо в європейській історіографії представляється як найбільший полководець і державний діяч. Але для Толстого Наполеон – агресор, що напав на Росію, що віддавала накази спалювати міста й села, винищувати російських людей, грабувати й знищувати культурні цінності Олександр Перший, реформатор Сперанский, граф Растопчин, німецькі військові стратеги – всі ці історичні фігуранти описуються автором як порожні й марнолюбні люди, які тільки уявляють, що роблять історію. Ті ж критерії простоти, добра й правди автор застосовує для оцінки вигаданих персонажів. Малюючи придворну аристократію (сім’ю Курагиних, фрейліну Ганну Павлівну Шерер, кар’єристів Друбецкого, Берга, численних ад’ютантів), Толстой підкреслює їхня аморальність, лжепатриотизм.
Вони живуть порожніми інтересами, далекими від щирої, по переконанню автора, життя Напередодні Бородінського бою, коли солдати з полку князя Андрія готуються перемогти або вмерти, світські кар’єристи “зайняті тільки своїми маленькими інтересами. …для них це тільки така мінута, у яку можна підкопатися під ворога й одержати зайвий хрестик або стрічечку” (3, 2, XXV). Патріотизм світського суспільства під час Вітчизняної війни проявляється в тім, що дворянська знать не їздить у Французький театр і намагається говорити російською мовою.
Улюблені герої Толстого втілюють його життєвий ідеал. Князь Андрій і Пьер після довгих моральних шукань приходять до тому самому висновку: треба жити для людей, по правді й совісті. Це, однак, не означає відмова відмінної думки, від інтенсивної розумової роботи, характерної для обох Отже, в “Війні й світі” відбилися філософські погляди авторана мир і людину. У часи Толстого історія звичайно представлявся як ланцюг діянь царів і полководців, народ же на історичній арені не грав ніякої ролі, його призначення – виконувати волю “великих людей”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)