Вічний школяр

Маловтішне то заняття – штудіювати історію: розквіти держав на крові й падіння держав на крові, переможні криваві війни й криваві поразки, диктатори і полководці, гризня за владу, змови, замахи, самодурства царів… Дикість, кров, торжество егоїзму окремих осіб і цілих народів. Після війни перепочинок, доки діти виростуть у солдатів; після перепочинку :- війна. Тоді людство видається мені вічним школярем: ледве встигнувши збагнути свої помилки, відмирає старе покоління, на зміну йому приходить молоде і починає ті помилки спочатку…

У такі хвилини мені хочеться, мати перед собою аудиторію, я навіть бачу десятки пречистих дитячих очей, розповідаю їм про розумних і дотепних римських трибунів, про великого воїна Пірра Єпірського, що посилав у битву слонів, цих первородних танків, про мудрого неграмотного Сократа, скараного за свою мудрість в інтересах держави… І, схаменувшись, кажу собі: стривай, чого ти їх навчаєш – мистецтва жорстокості, захоплення владою так званих “перших” над рівними? Які почуття ти в них будиш? (За Григором Тютюнником)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Вічний школяр